Міністр закордонних справ Фінляндії Пекка Хаавісто повідомив, що переговори з Туреччиною щодо членства Фінляндії та Швеції в НАТО пройдуть до кінця місяця. Метою майбутньої зустрічі є можливість розглянути пункти меморандуму про взаєморозуміння, узгоджене у червні на саміті НАТО в Мадриді. Які перспективи зустрічі? Чи вдасться сторонам знайти порозуміння? Коли Фінляндія та Швеція можуть стати повноцінними членами НАТО? Чому те, що відбувається, важливо для України? Видання “Коментарі” із цими питаннями звернулося до експертів.
Швеція та Фінляндія – знайдуть певні компромісні рішення для того, щоб виконати вимоги Туреччини Доктор політичних наук, професор Валентин Якушик упевнений, що Швеція та Фінляндія у стислий термін обов’язково будуть прийняті до НАТО.
“Те, що на поверхні виглядає як переговори Фінляндії та Швеції з Туреччиною з питань прийому двох раніше нейтральних скандинавських країн до НАТО, по своїй суті є зовнішнім виразом двох різнорідних процесів, що перетинаються і накладаються один на одного”, – пояснює експерт.
За його словами, перший з них – це подальший природний процес інтеграції Швеції та Фінляндії до спільних (єдиних) оборонних структур Заходу – під керівництвом США та з організаційним ядром у вигляді НАТО.
Це, зазначає Валентин Якушик, є наслідком таких факторів:
1). Зміна ролі та загальної ваги нинішньої РФ порівняно з СРСР та Російською Імперією в період їхньої геополітичної могутності, а також відхід керівництва пострадянської РФ від політики вестернізації в ролі “молодшого партнера” Заходу.
2). Прихід до влади у Швеції та Фінляндії євроатлантично орієнтованих еліт при істотному ослабленні умовно “ізоляціоністських”, точніше – “нейтралістських”, “геополітично балансуючих” еліт при подоланні в суспільстві цих країн “травм історичної пам’яті” від колишніх зіткнень із Росією. І при вкоріненні віри в лідерську геополітичну роль неоконсерваторів та неолібералів США після усунення від влади у Сполучених Штатах популістів-ізоляціоністів, які ставили під сумнів саму доцільність для США існування НАТО.
Другий процес, продовжує експерт, – це зростання геополітичних амбіцій Туреччини при необхідності для її керівництва показових зовнішньополітичних успіхів в умовах гострої передвиборчої боротьби в країні, що розгортається, і неможливості з боку США якось “натиснути” на Туреччину.
“Адже такого, хоч і “страпливого”, але дуже важливого союзника по НАТО ніяк не можна образити, відштовхнути, а тим більше втратити, – наголошує Валентин Якушик. – У питаннях постачання американських озброєнь Туреччині компромісу вже досягнуто. За другим блоком обговорюваних із єдиним Заходом принципових питань (щодо “курдської проблематики”) Туреччина вимагатиме від Швеції та Фінляндії реально виконати, а не просто пообіцяти виконання важливих для Реджепа Ердогана та його партії політичних вимог”.
США, констатує експерт, мають погодитись з обмеженням діяльності у Скандинавії лівих курдських організацій. А Швеція та Фінляндія – знайдуть певні компромісні рішення для того, щоб виконати вимоги Туреччини, яка веде боротьбу з курдськими збройними формуваннями, і водночас не дуже відступити від своїх конституційних принципів політичного та культурного плюралізму.
Якщо раніше РФ вимагала, щоб Альянс відійшов на позиції 1997 року, то його розширення – якраз таки показник сили блоку. Директор Департаменту внутрішньої політики Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД), доктор політичних наук Ігор Петренко розмірковує так:
“Перспективи зустрічі бачаться мені позитивними. Туреччина вже дала принципову згоду на вступ Фінляндії та Швеції до НАТО. І зараз просто буде кілька раундів переговорів, щоб утрясти якісь процедурні моменти. Спілкування, гадаю, буде досить конструктивним. У результаті вдасться остаточно узгодити всі спірні моменти у контексті членства фінів та шведів в Альянсі. Більше того, їхнє становлення повноцінними членами НАТО, на мою думку, перспектива досить швидка. Найімовірніше, це відбудеться цього року”.
Експерт наголошує, що членство Фінляндії та Швеції в НАТО має велике значення в контексті протистояння Росії та України, Росії та Заходу.
“Якщо раніше РФ вимагала, щоб Альянс відійшов на позиції 1997 року, то його розширення – якраз показник сили блоку. Так наголошується, що НАТО не приймає ультиматуми – і готове вести ті чи інші переговори виключно у конструктивному руслі, вибудовуючи відносини з тією самою РФ, – зазначає Ігор Петренко. – Для України все, що відбувається – більш ніж важливо. З 2019 року наша країна дуже просунулась у кооперації у співпраці з Альянсом. У контексті навчань переходу армії на натовські стандарти і так далі. Цей процес інтенсифікувався після початку широкомасштабної російської агресії, відкритої війни. У результаті ЗСУ прискореними темпами переходячи на стандарти НАТО, включаючи відповідне озброєння. Позиція президента тут дуже важлива. І добре, що Володимир Зеленський виступає основним драйвером таких процесів”.
При цьому, продовжує представник МЦПД, ми чудово розуміємо, що поки що мова про членство України в НАТО не йдеться. А тому наголошуємо на гарантіях безпеки. Над цим працює група Єрмака-Расмуссена.
“Водночас, наше головне завдання (і про це теж говорить президент Зеленський) – стати згодом повноправними членами і Євросоюзу, і НАТО, – наголошує Ігор Петренко. – Безперечно, що вступ України до НАТО – виключно політичне питання. Просто потрібна згода всіх членів Альянсу. А те, що ми фактично є країною, яка відповідає багатьом стандартам блоку (у військовій сфері – так точно), ні в кого, гадаю, вже не викликає сумнівів. І в цьому ракурсі своїм вступом до НАТО (без отримання ПДЧ за спрощеною процедурою) Швеція та Фінляндія створюють важливий прецедент. Вони фактично відкривають дорогу Україні. І в потрібний час ми скористаємось такою – прискореною – процедурою”.
Читайте також на порталі “Коментарі” — ЗСУ у Запоріжжі знищили рідкісний радіолокаційний комплекс РФ.
