Денні архіви: 14.10.2022

Історична резолюція Генасамблеї ООН щодо анексії України: чия позиція найбільше здивувала

Оприлюднено автором

На Генасамблеї ООН резолюцію, яка не визнає “референдуми” і спробу Росії анексувати Донецьку, Луганську, Херсонську та Запорізьку області України, підтримали 143 країни. Лише п’ять виступили проти (росія, Білорусь, Сирія, КНДР та Нікарагуа), 35 – утрималися (переважно країни Африки, СНД/ОДКБ, а з потужних гравців – Китай, Індія, Пакистан). Про що свідчать такі результати голосування? Видання “Коментарі” із цими питаннями звернулося до експертів.

143 країни, які чітко засудили російську агресію та спроби анексії, мають стати основою модернізованої ООН На думку заступника гендиректора телеканалу ATR, журналіста Айдера Муждабаєва, це голосування чітко продемонструвало, що світ розділився натроє.

“Склалася вісь добра (ті самі 143 країни, які так чи інакше орієнтуються на міжнародне законодавство). Окреслилася квола та ганебна вісь зла. Чотири країни плюс власне Росія. Звичайно, добре, що так ніхто не підтримує порушення статуту ООН, агресію, окупацію, – зазначає експерт. – Але чітко оформилася, я б так назвав, вісь байдужості та підлості, до якої увійшли аж 35 держав, включаючи найбільші у світі (принаймні за кількістю населення) – Індію Китай, ПАР. Ті, хто або не голосував, або не були присутніми. Це країни, які чекатимуть, хто переможе у цій війні. І стануть до останнього торгуватися з тими самими США, вигадуючи собі якісь переваги. Це вісь країн, де тією чи іншою мірою панує антиамериканізм – ментальний трипер чи сифіліс, як і антисемітизм. Він дуже живучий, особливо у країнах так званого “третього світу”. Його культивує тамтешня влада, а також незримі ляльководи для отримання політичних дивідендів. При цьому засуджуючи все, за що виступають США, вони паразитують на американських технологіях, допомозі і таке інше. В основному це — країни-егоїсти, країни-паразити”.

За словами експерта, багато хто дивується, чому Азербайджан опинився серед цих умовно нейтральних країн. Чому не підтримав Україну, як та сама Туреччина.

“Дивуватися нічому, – упевнений Айдер Муждабаєв. – Азербайджан ніколи не голосував за проукраїнські резолюції. До того ж там, безперечно, не демократичний уряд. Воно в залежності від Москви у зв’язку з присутністю російських військ на азербайджанській території. Такий собі реал-політик”.

Щодо Азербайджану, продовжує експерт, є ще один цікавий нюанс.

“Кримські татари, – пояснює він, – ніколи себе не асоціювали з турками. Як і не говорили, що ми один народ. Наголошували, що ми – кримці. Тюркомовних народів багато. А, як мені казали знайомі азербайджанці, там більшість підтримується девізом “Дві країни – один народ” щодо Азербайджану та Туреччини. Типу — ми теж Туреччина, але трохи Туреччина. Брати-брати… Але коли Туреччина голосує за цілісність України, а Азербайджан не робить цього, така позиція має дивний вигляд. З іншого боку, це, можливо, частина політики Ердогана, від якої залежить Азербайджан. Тобто Туреччина, яка не може визнати анексії українських територій, підтримати війну, розв’язану РФ, водночас через залежні від себе країни (як той же Азербайджан) надсилає Кремлю певні сигнали. Мовляв, не так все однозначно”.

На думку Айдера Муждабаєва, 143 країни, які чітко засудили російську агресію та спроби анексії, мають стати основою модернізованої ООН або якоїсь нової організації, яка прийде на зміну.

“Саме ці країни, які бажають жити за законом, за цивілізаційними правилами, мають чітко прописати механізм реагування на насильницьку зміну кордонів. Щоб цим не блок НАТО займався окремо, не якісь союзи тих чи інших країн, а вся спільнота цивілізованих держав. Перейшов чужу грані – не просто випав з такої організації (якщо перебуваєш у її лавах), а й отримав збройну та санкційну відповідь – автоматичну, швидку – від усіх членів цієї спільноти. Потрібна миттєва жорстока кара порушення міжнародних норм і правил”, – резюмує експерт.

Особливу увагу слід звернути на 35 держав, які вважали за краще утриматися від висловлювання своєї думки Політичний експерт Богдан Бондаренко вважає, що результати голосування не є чимось несподіваним. І все-таки, зазначає він, така підтримка у вигляді абсолютного невизнання спроби анексії нових українських територій державою-агресором – добрий показник. Який нам слід підтримувати та розвивати.

“Особливу увагу, на мою думку, слід звернути не на огидну п’ятірку, яка підтримує анексію українських територій (з цими країнами все зрозуміло), а на 35 держав, які вважали за краще утриматися від висловлювання своєї думки. Саме ці країни мають стати полем для ретельної роботи української дипломатії, – каже Богдан Бондаренко. – Йдеться насамперед про країни Африки, Індії, Китаї. Там Україна має активно просувати свою повестку дня. І, звісно, не послаблювати роботу у країнах, які висловили нам свою підтримку”.

За словами експерта, незважаючи на те, що резолюції ООН не мають практичного значення (агресію вона, на жаль, не зупинить), такого роду голосування дозволяють зробити певний зріз позицій станом на даний момент. І залежно від цього – робити відповідні дипломатичні кроки.

Читайте також на порталі “Коментарі” — переговори між Києвом та Москвою: що має статися, щоб вони поновилися.

Іран стає учасником війни проти України: чому це так – як відреагує світ

Оприлюднено автором

Росіяни, ймовірно, перекинули на окуповані території України іранських військовослужбовців, пов’язаних із Корпусом вартових ісламської революції (КСІР), щоб навчити військових РФ користуватися дронами Shahed-136. Про це повідомляє Інститут вивчення війни (ISW). Про що говорить роль Ірану у цій війні – і чим вона може обернутися для нього? Портал “Коментарі” із цими питаннями звернувся до експертів.

Іран перебуває під міжнародними санкціями з 1979 року Експерт фонду “Майдан закордонних справ”, співзасновник “Інституту Чорноморських стратегічних досліджень”, експерт з питань окупованих територій Юрій Смєлянський пояснює:

“Використанню будь-якої іноземної техніки слід навчитися. Чим вона складніша (а сучасна військова техніка – це складні механізми), тим проблематичніше її вивчення. Відповідно, швидко освоїти ті ж безпілотники можуть допомогти лише інструктори з держав-виробників. Коли з’явилася перша інформація про переговори Москви та Тегерана щодо продажу іранських безпілотників, участь у підготовці російських військових іранськими інструкторами була наступним кроком. Крім того, такі переговори були ілюстрацією готовності Ірану розпочати війну проти України на боці Росії. І готовності Росії вийти зі складу міжнародних учасників переговорного процесу щодо іранських ядерних програм та санкцій проти Ірану на користь іранської сторони”.

Експерт нагадує, що Іран перебуває під міжнародними санкціями з 1979 року – з моменту захоплення американського посольства у Тегерані. Ініціатором санкцій були США. Питання, яке протягом усього періоду застосування санкцій проти Ірану порушується, формулюється так: “мінімізація військового потенціалу ядерної програми Ірану в обмін на зняття економічних санкцій”. Міжнародні учасники переговорів у цьому процесі: США, Великобританія, Франція, Німеччина, Китай, Росія.

“У свій час санкції проти Ірану вводилися як відповідь-реакція на іранську ядерну програму; підтримку Іраном “Хізбалли”, ХАМАС, Палестинського ісламського джихаду, які США вважають терористичними організаціями. Також викликає неприйняття підтримка Іраном шиїтських ополченців в Іраку та хуситів у громадянській війні в Ємені. Тепер до цього переліку додається військова підтримка головного планетарного терориста – російської федерації та участь у війні на її боці”, – зазначає Юрій Смілянський.

За його словами, купівля російським агресором іранських безпілотників та підготовка військовослужбовців Росії, ймовірно, безпосередньо в зоні бойових дій на окупованих територіях України, роблять Іран учасником цієї війни. Отже – правильно говорити про те, що кремлю вдалося втягнути у війну проти незалежності України вже дві держави: Білорусь та Іран.

“У 2018 році Єврокомісія оголосила про намір визнати санкції США проти Ірану недійсними та заборонити європейським громадянам та компаніям дотримуватися їх. ЄС також доручив Європейському інвестиційному банку сприяти інвестиціям європейських компаній до Ірану, – продовжує експерт. – Нещодавній виступ високого представника ЄС із закордонних справ Жозепа Борреля, в якому він наголосив на помилковості європейської позиції стосовно росії та її військової агресії проти України, породжує подвійність європейської позиції щодо Ірану. Адже логічно, що всі, хто бере участь тією чи іншою мірою на боці Росії у війні проти України, також мають потрапити під санкційний тиск, який можна порівняти з санкціями, що застосовуються проти російської федерації. Як буде насправді – покаже час”.

Голосування з українського питання на Генасамблеї ООН, акцентує експерт, показало, що окрім фактичних прихильників росії в її війні проти України (таких, окрім неї, виявилося чотири – Білорусь, Сирія, КНДР та Нікарагуа) існують потенційні прихильники (35 утриманих), які у силу різних обставин та інтересів намагаються зобразити нейтралітет. До цього числа входять Китай, Індія, Пакистан.

“За весь, майже дев’ятирічний період війни Китай посилав різні сигнали. Від інформації про надання військової допомоги Росії (принаймні остання за такою допомогою зверталася) – до негативних оцінок російських ядерних загроз. Виникає відчуття, що Китай остаточно не визначився своєї позиції: міжнародна безпека; новий переділ світу разом із РФ; реалізація своїх інтересів (включаючи американо-китайські змагання) в обмін на підтримку міжнародної безпеки, – наголошує Юрій Смєлянський. – Україна вже склала свої негативні взаємини з іранською стороною, починаючи з 2020 року, коли на іранському небі було збито літак української авіакомпанії. Участь Ірану у війні на боці Росії за логікою має призвести до повного розриву відносин у всіх сферах взаємодії між державами. Така сама позиція і щодо Білорусі та будь-якої іншої держави, яка надаватиме підтримку російській агресії проти України тим чи іншим способом”.

Реакція світу якщо й буде – то в рамках санкційного тиску Політолог, співзасновник консалтингової компанії Good Politics Максим Джигун наголошує, що Іран ніколи не прагнув демократичного розвитку. І ця країна абсолютно не випадково співпрацює зараз з Росією, зокрема, постачаючи ті ж безпілотники, упевнений він.

“Іран і РФ мають багато спільних рис, – акцентує експерт. – Обидві країни ядерні, що загрожує всьому світу з огляду на неадекватність їхніх режимів. Обидві країни обвішані санкціями. РФ зараз лідер у цьому процесі, але Іран недалеко відстав”.

Світ поки що не придумав інших заходів боротьби з такими закритими, авторитарними, а часом і тоталітарними режимами, пояснює Максим Джигун. Тому в контексті постачання іранських безпілотників росіянам, які, безумовно, загрожують Україні, реакція миру (якщо вона відбудеться) має бути саме санкційною.

“Ті ж США ніколи не припиняли тиску на Іран, поза контекстом того, що відбувається в Україні. Так, нещодавно було введено санкції проти компаній з Гонконгу та ОАЕ, які допомагали вивозити нафту з Ірану, незважаючи на відповідні заборони. Думаю, що реакція світу якщо й буде – то у рамках санкційного тиску. Можливо, більш жорсткого контролю над експортом нафти, якихось додаткових попереджень іранському керівництву. Але навряд чи це серйозно вплине Тегеран. Там звикли жити під обмеженнями”, – зазначає політолог.

Але, підкреслює він, ці обмеження значно б’ють по можливостях Ірану, у тому числі в ракурсі виготовлення безпілотників і в цілому – високотехнологічного виробництва.

“Отже 2,4 тисячі апаратів, про закупівлю яких росіянами в іранців говорить наша розвідка, це, мабуть, стеля. І реакція Заходу на ці поставки має стосуватися, зокрема, обмеження можливостей Ірану отримувати комплектуючі для виготовлення своїх дронів. Чіпи, напівпровідники навряд чи виготовляються в Ірані. Тим важливіше відстежити постачання – та обрубати їх, – вважає Максим Джигун. – Ну, а наданням росіянам не лише безпілотників, а й своїх інструкторів, іранці по суті вступили у війну проти України. Відповідно – проти Ірану слід запроваджувати такі ж потужні санкції, як проти Росії та Білорусі. З усіма наслідками…”.

Читайте також на порталі “Коментарі” — переговори між Києвом та Москвою: що має статися, щоб вони поновилися.

У ЗСУ назвали три області, де може відбутися нове вторгнення росіян

Оприлюднено автором

Українські захисники активно готуються до можливого нападу російських військ із території Білорусі через Житомирську, Рівненську та Волинську області. Рівненська та Волинська області не були атаковані у перший місяць повномасштабного вторгнення. Як передає видання “Коментарі”, про це в інтерв’ю, яке транслювалося під час загальнонаціонального телемарафону, розповів командувач Об’єднаних сил Збройних Сил України генерал-лейтенант Сергій Наєв.

Генерал-лейтенант зазначив, що агресор розуміє, яку важливість мають для ЗСУ постачання новітнього західного озброєння від союзників. Тому хоче перервати ці ланцюжки. При цьому Сергій Наєв зазначив, що для української армії такі завдання країни-агресора не є новиною і чітке розуміння, як діяти у разі таких спроб росіян.               

“Це одне із завдань агресора — перервати нам шляхи постачання західної зброї, яку ми отримуємо від наших партнерів. Такі питання відпрацьовувалися ще у мирний час, до початку повномасштабної агресії, відповідно, ми розуміємо, як діяти, і вживаємо тих заходів, які необхідно вжити”, — сказав Сергій Наєв.

Варто зазначити, що російські війська вже використали територію Білорусі, щоб окупувати Київську та Чернігівську області. Тоді вони прорвалися саме у ці галузі. Але утримати контроль не зуміли. ЗСУ вибили окупантів зі своїх територій.           

Читайте також на порталі “Коментарі” — переговори між Києвом та Москвою: що має статися, щоб вони відновилися. Експерти розібралися у ситуації спеціально для нашого видання.

Мирні ігри Ердогана та Путіна: чого і чому чекати Україні

Оприлюднено автором

У Казахстані розпочався саміт Наради щодо взаємодії та заходів довіри в Азії (НУМДА). У ньому зокрема беруть участь російський диктатор Путін, самопроголошений президент Білорусі Лукашенко, турецький лідер Ердоган, голова ООН Гутерреш. У рамках саміту планується двостороння зустріч президентів Росії та Туреччини, під час якої Ердоган, ймовірно, запропонує Путіну посередництво Анкари у мирному врегулюванні конфлікту в Україні. Які очікування від цього саміту? Видання “Коментарі” із цими питаннями звернулося до експертів.

Світ все ще вагається та готовий співпрацювати з РФ – замість запровадження політики тотального ізоляціонізму Політичний експерт Світлана Кушнір упевнена, що на сьогоднішній зустрічі в Казахстані будуть ухвалені особливі рішення, але не про все розкажуть публіці.

“Так, турецький та казахський лідери – Ердоган та Токаєв – обговорюють порядок денний об’єднання та інтеграції тюркського світу. А Ердоган і Путін предметно обговорюють розширення газового хаба в Туреччині – і разом хвалять себе за своєчасно побудований та занедбаний “Турецький потік”. Нагадаю, що у 2018 році відбулася історична подія, підготовка до якої йшла майже тридцять років. Держави Середньої Азії та РФ домовилися про поділ вуглеводнів Каспійського регіону. Саме тоді було дано старт новому активному використанню південного шляху в обхід української ГТС. Наразі, коли Євросоюз відмовляється від російського газу та нафти, питання енергозабезпечення готова взяти на себе Туреччина”, – зазначає Світлана Кушнір.

Тобто, пояснює вона, головний гравець у всіх напрямках – Ердоган. Поруч із яким так чи інакше – Путін.

“Швидше за все, Ердоган запропонує російському президенту Анкару як майданчик переговорів (між Києвом та Москвою чи Москвою та Заходом), а свій вплив – як інструмент можливого вирішення “конфлікту”, як кажуть на цих зборах (за фактом – війни проти України, яку розв’язала Росія). У цьому ракурсі нагадаю історію двох документів, відомих нам як “Мінськ-1” та “Мінськ-2″. А також події та політиків того часу, які підштовхували Україну до підписання Мінського протоколу та Комплексу заходів щодо врегулювання та виконання Мінських угод, а також підписаного у грудні 2019 року вже президентом Зеленським Паризького комюніке (Мінськ-2 плюс формула Штайнмайєра). Ердоган може наполягати, що одна мирна угода під його протекторатом вже була підписана – зернова угода, а значить зробити якийсь дубль у мирному варіанті можна спробувати”, – прогнозує експерт.

Вона також звертає увагу, що на зустрічі в Казахстані є ще одна сторона зернової угоди – голова ООН Антоніо Гутеріш. І це, на думку Світлани Кушнір, не може не викликати жодного сумніву щодо охайності намірів та дій керівництва Організації Об’єднаних Націй. Чи немає з його боку підігріву РФ?

“Хоч би як там було, ми стоїмо на своєму – Росія зобов’язана забратися з української території, бути визнана державою-терористом, а криваву війну проти українського народу в міжнародному правовому аспекті названо геноцидом української нації. Світ все ще вагається і готовий співпрацювати з РФ замість впровадження політики тотального ізоляціонізму. Якщо не схаменеться, то війна виплеснеться за межі України і затопить уже всіх. І, можливо, це буде набагато швидше, ніж деякі це уявляють”, – констатує Світлана Кушнір.

Україна не погодиться на посередництво лише Ердогана Директор Communication group, політичний експерт Володимир Манько впевнений, що посередництво Ердогана щодо врегулювання конфлікту в Україні не призведе до практичних результатів.

“Не вірна сама постановка питання – конфлікт в Україні. Те, що ми маємо, – це агресія РФ в Україні. Неможливо врегулювати те, чого немає. Але навіть, якби формулювання змінили на правильне, Україна не погодиться на посередництво лише Ердогана, – вважає експерт. – Через його розмиту та непослідовну позицію щодо війни, довіра до лідера Туреччини у нас – на низькому рівні. Він може бути одним із посередників, а не єдиним”.

Та й взагалі, продовжує Володимир Манько, навряд чи може йтися про якесь посередництво.

“Україна, що піддалася агресії, підтримується партнерами, міцно стоїть на позиції – будь-яких переговорів (або безпосередньо або за посередництвом інших сторін) з агресором не може бути до повної деокупації зайнятих територій. А подібна, – резюмує експерт, – активність Ердогана швидше зумовлена необхідністю підвищення власного авторитету як усередині Туреччини, так і в азіатському регіоні, ніж бажанням реально вплинути на ситуацію”.

Читайте також на порталі “Коментарі” — переговори між Києвом та Москвою : що має статися, щоб вони поновилися.

Директор МАГАТЕ побував у Києві та Москві: чи є шанс демілітаризувати зону навколо ЗАЕС

Оприлюднено автором

Директор Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) Рафаель Гроссі після візиту в Україну з’їздив до РФ, а тепер знову прибуде до Києва. За його словами, продовжуються роботи зі створення зони охорони ядерної безпеки навколо Запорізької АЕС. Як ситуація навколо ЗАЕС може розвиватись далі? Чи є шанс демілітаризувати станцію, а згодом повернути під контроль України? Видання “Коментарі” із цими питаннями звернулося до експертів.

Путін використовує момент із ЗАЕС для шантажу та примусу України до переговорів на умовах Кремля Аналітик, політтехнолог Олександр Кочетков вважає “човникову дипломатію” представників МАГАТЕ цілком зрозумілою.

“Аварія на ЗАЕС зачепить усю Європу, а бої йдуть у безпосередній близькості до станції. МАГАТЕ вмовляє Путіна, щоб російські окупанти віддали станцію під контроль нейтральних фахівців – і щоб довкола неї була демілітаризована зона. Путін використовує момент для шантажу і готовий обговорювати цю тему, якщо Україну змусять до мирних переговорів на кремлівських, тобто неприйнятних умовах”, – пояснює експерт.

На його думку, єдиним реальним варіантом розрядки ситуації є силове повернення ЗАЕС під контроль України.

“Але тільки не зусиллями міфічних диверсантів на гумових рибальських човнах, про які трубить роспропаганда, а в рамках масштабного наступу ЗСУ, – наголошує Олександр Кочетков. – Наступ може розпочатися вже цього місяця. Головне питання: як уникнути підриву енергоблоків окупаційними військами, що відступають? Дикі безмозглі варвари, у яких вистачило тупості наступати через чорнобильську зону, здатні і на подібний теракт”.

Добровільно під контроль України агресор ЗАЕС не віддасть Політолог, експерт із питань російської агресії проти України Віктор Каспрук припускає, що шанс повернути ЗАЕС під український контроль є, але все залежатиме від ситуації на фронтах.

“Зараз РФ, начебто, пішла на якісь поступки щодо ЗАЕС. Намагаючись продемонструвати якусь “гнучкість”. Але якщо ми почнемо звільняти і Запорізьку область, Москва може впертись – і знову стане “качати” ситуацію з загрозою катастрофи на атомній станції”, – вважає експерт.

На його думку, добровільно під контроль України агресор ЗАЕС не віддасть. Хіба що – під частковий чи тимчасовий.

“При цьому треба розуміти, що всі домовленості з Москвою вона легко порушує. Традиція така, – пояснює Віктор Каспрук. – Міжнародному загалу потрібно жорсткіше тиснути на Росію. Кремль і Путін, загнані в куток, можуть наробити ще багато лиха. ЗАЕС залишається у заручниках у РФ. Просто зараз російське керівництво намагається показати, що здатне йти на поступки. Що воно домовоспроможне. Путіну це важливо перед листопадовим самітом “Великої двадцятки”, в якому він має намір взяти участь. Остаточне звільнення ЗАЕС безпосередньо залежить від звільнення України загалом та Запорізької області зокрема від окупації. Отже, все вирішуватиметься на полі бою, а не за столом переговорів”.

Читайте також на порталі “Коментарі” — переговори між Києвом та Москвою : що має статися, щоб вони поновилися.