Україна отримає більше бронетехніки, зокрема, колісні танки французького виробництва. Про це повідомив у вечірньому зверненні 4 січня президент України Володимир Зеленський після розмови з лідером Франції Еммануелем Макроном. Є ймовірність, що США передадуть Україні БМП Bradley. А ось із поставками Німеччиною танків Leopard-2 – продовжуються проблеми, через що секретар Національної безпеки та оборони України Олексій Данілов критикує німецького канцлера Олафа Шольца. Які очікування щодо військового забезпечення України з боку закордонних партнерів у найближчому майбутньому? Чи розуміють вони, що, як акцентує Зеленський, треба поставити крапку в російській агресії саме цього року і не відкладати жодної з оборонних можливостей, які можуть прискорити поразку держави-терориста? Портал “Коментарі” із цими питаннями звернувся до експертів.
Без озброєння та боєприпасів перед загрозою нового наступу агресора ми не залишимося Аналітик, фахівець із ракетного озброєння Олександр Кочетков наголошує, що формування неформальної коаліції “Рамштайн”, націленої на військову підтримку України – одна з головних українських перемог. При цьому колективний Захід діє часом надмірно обережно, він явно не прагне швидкої перемоги України та розгрому недоімперії з її неконтрольованим розпадом. Але Захід, наголошує експерт, чим далі, тим більше прокидається і починає допомагати нам рішучіше та якісніше. А його розконсервована військова промисловість лише набирає обертів.
“Тому є впевненість, що без озброєння та боєприпасів перед загрозою нового наступу агресора ми не залишимося”, – вважає Олександр Кочетков.
Коментуючи дії Німеччини, яка, в принципі, чи не самостійно здатна озброїти Україну, експерт пояснює, що та має щось на кшталт колективної психологічної травми після Другої Світової війни.
“Німцям дуже не хотілося б, щоб їхні танки знову воювали на теренах України. Тому в постачанні сучасного наступального озброєння Німеччина не хоче бути першою, – зазначає Олександр Кочетков. – Як тільки Штати поставлять перший “Абрамс” чи Франція перший “Леклерк”, тоді й німецькі “Леопарди” підтягнуться за ними. До речі, нам потрібніші триста модернізованих танків Т-72, ніж тридцять “Леопардів 2″, і наші союзники це розуміють”.
Лідери сьогоднішньої континентальної Європи керуються зараз стратегією, якою користувалася Візантійська імперія Голова Центру дослідження соціальних перспектив Донбасу, екс-член української делегації у Тристоронній контактній групі щодо врегулювання конфлікту на Донбасі Сергій Гармаш поділився такою думкою:
“Пам’ятайте, ще травні, виступаючи в Давосі, колишній Держсекретар США Генрії Кісінджер, закликаючи до якнайшвидших переговорів із Росією, заявив, що якщо цього не станеться, то далі, для Заходу, війна за свободу України перетвориться на війну проти РФ. Мені дуже подобається напрям його думки, але, на жаль, Кіссінджер помилився. Захід, принаймні, західноєвропейські столиці (крім Лондона), все ще не вважають путіна на загрозу безпосередньо собі. Тому вони допомагають Україні відстоювати свою територію, але не поспішають завдавати поразки Росії – навіть нашими руками та нашою кров’ю. Більше того, чим більшими будуть наші успіхи на полі бою, тим слабшим буде противник, і, відповідно, тим менше в цих столицях Росія сприйматиметься як загроза”.
Такий парадокс, зазначає експерт. На думку якого лідери сьогоднішньої континентальної Європи керуються зараз стратегією, якою користувалася Візантійська імперія: вони послаблюють, але не добивають противника, оскільки завтра він може стати союзником проти когось із сьогоднішніх партнерів.
“Ті ж Німеччина та Франція не можуть не розуміти ризиків для їхнього лідерства в ЄС у разі альянсу Києва, Варшави та країн Прибалтики. А якщо цей блок ще посилиться позицією Лондона, то розклад сил у Європі може сильно змінитись, – аргументує Сергій Гармаш. – Це ми сьогодні не бачимо нічого далі за перемогу, а в Європі прораховуються наслідки і від нашої поразки, і від поразки Москви. Тому, хоч дуже багато хто у світі зацікавлені в тому, щоб ми не програли, але й не хочуть, щоб Росія повністю програла. Їм не вигідна така поразка Кремля, яка може призвести до розпаду імперії”.
Отже, резюмує експерт, не варто мати ілюзій щодо єдності Заходу. Воно є, але лише тактичне.
“Тому нам даватимуть зброю американці та британці, як мінімум до виходу ЗСУ на українські кордони, – прогнозує Сергій Гармаш. — Західні європейці — теж, але дозовано, залежно від розвитку ситуації на фронті, щоб не допустити розпаду чи капітуляції Росії. На мою думку, навряд чи ця ситуація зміниться”.
Важливо, щоб наші військові продовжували демонструвати ефективність на полі бою, а вище військово-політичне керівництво було так само активне Доктор політичних наук, експерт Аналітичного центру “Об’єднана Україна” Ігор Петренко звертає увагу, що одержання багатьох видів озброєнь, які маємо зараз, не могли й уявити собі до початку повномасштабного російського вторгнення і навіть згодом. Ситуація, впевнений він, однозначно змінюється на краще. На жаль, не так швидко, як нам хотілося б. І, на жаль, за таке зволікання з боку партнерів ми платимо кров’ю своїх військових та цивільних, новими жертвами та руйнуваннями.
“Україна періодично вустами вищого військово-політичного керівництва (президент, міністр оборони, головком ЗСУ, дипкорпус) озвучує запити щодо озброєнь та боєприпасів. По всьому, що нам необхідно і для оборони (включно з закриттям неба), і для наступальних дій. Але постачання йдуть набагато повільніше, ніж нам би хотілося. Водночас є чимало позитивних моментів. Вже розпочався процес передачі нам ЗРК “Петріот”, інших систем ППО. З’явилося рішення французів щодо надання Україні легких танків. Номенклатура озброєння розширюється. Багато країн, у тому числі США, заклали у свої бюджети на цей рік серйозні суми, на які мають намір постачати необхідне озброєння та боєприпаси для України”, – наголошує Ігор Петренко.
При цьому багато прохань (про зброю з великим радіусом дії, про літаки, про важкі танки і більшу кількість бронемашин) залишаються незадоволеними.
“З одного боку, наші партнери розуміють, що ефективні дії ЗСУ на полі бою – це ослаблення РФ, наближення її до розуміння, що на переговори треба виходити не з ультиматумами. Що ціна продовження війни для агресора невпинно зростає. З іншого – у тих, хто підтримує Україну, все ще є чимало побоювань щодо Росії, яка є ядерною державою. І коли вони ухвалюють рішення про надання Україні тих чи інших озброєнь, враховують низку моментів. І те, як на це реагуватимуть інші країни, і те, чи це не призведе до ескалації, – пояснює експерт. – І все ж, очікування щодо подальшого надання ЗСУ сучасних озброєнь – оптимістичні. Важливо, щоб наші військові продовжували демонструвати ефективність на полі бою (такі успішні дії сприяють переговорам про постачання всього необхідного), а вище військово-політичне керівництво, дипломати – були так само активними, пояснюючи, насамперед, суспільствам країн-партнерів, що наша перемога автоматично означатиме покращення соціально-економічної ситуації в їхніх державах, зниження безпекових ризиків тощо”.
Читайте також на порталі “Коментарі” – Кремль хоче підписання “Мінська-3” – коли виникнуть перспективи для переговорів Києва та Москви.
