Чому Кремль досі не отримав балістичних ракет від Ірану – хто чи що стримує

Видання Financial Times стверджує, що Іран готовий до співпраці з російською федерацією і не проти продати балістичні ракети, проте Кремль нібито вагається, побоюючись, що тоді США погодяться надати Україні довгоочікувані ракети ATACMS, які дозволяють завдавати удару на відстань до 300 км. Експерти проаналізували цю інформацію спеціально для видання “Коментарі”.

Тегеран чудово розуміє, що “друга у світі” рашистська армія наближається до точки, коли з неї сміятиметься вже весь світ Екс-дипломат, політичний експерт, заступник командира роти добровольчого формування Бориспільської місцевої територіальної громади №1 Вадим Трюхан вважає, що в перші місяці війни Україна фактично програла росіянам “битву за Іран”.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал,
щоб першими дізнатися про найважливіші події!

“На думку окремих експертів з огляду на позитивну динаміку розвитку торговельно-економічних зв’язків між Україною та Іраном, у нас був реальний шанс отримати військову допомогу від іранців. І це відповідало б національним інтересам обох сторін. У той же час, через певні суб’єктивні чинники, цей шанс було втрачено. У конкретних причинах, можливо, доведеться розбиратися відповідним структурам по завершенню війни. При цьому ані Україна, ані Іран не пішли на повний розрив відносин, – зазначає Вадим Трюхан. – Україна не розірвала дипломатичні відносини, хоча відповідне подання міністра закордонних справ Кулеби вже кілька місяців припадає пилом на Банковій. Іран не голосує в унісон з нацистською росією в рамках ООН. Більше того, незважаючи на те, що інформація про можливість надання більшої кількості дронів, а також балістичних ракет, циркулює вже тривалий час, до практичних кроків у цьому напрямку Тегеран не вдається. А те, що рашисти в обмеженій кількості іноді все ще використовують іранські дрони, свідчить швидше про бажання іранців нагадувати про себе. Вони начебто запрошують Україну та Захід до серйозної розмови про майбутнє”.

У свою чергу, росія, будучи через хворобливі санкції обмеженою в здібностях поповнювати ракетний запас за рахунок власного виробництва, дуже потребує зовнішніх постачань, підкреслює експерт.

“Загальновідомо, – продовжує він, – що рашистські емісари нишпорять по світу, сподіваючись закупити хоч щось. Поки що безуспішно. Отже, навряд чи варто говорити, начебто рашисти чогось там побоюються. Усі можливі та неможливі “червоні лінії”, крім застосування ядерної зброї, вони давно перейшли. За поребриком чудово розуміють, що вони мають дві опції дій – “або в РАГС, або до прокурора”. Точніше, – або домогтися капітуляції України (і під шум якоїсь угоди із Заходом), або відповідати за все, насамперед за військові злочини, у суді. Для першої настройки власних сил не вистачає. А йти на другу – немає бажання. Так що путін і Ко і далі намагатимуться піднімати ставки, сподіваючись збільшити свої військові здібності всіма доступними їм способами – скрізь, у тому числі за рахунок Ірану”.

Питання лише в тому, зазначає Вадим Трюхан, чи вдасться Україні та Заходу переконати Іран, використовуючи метод батога та пряника, не кидатись у прірву вниз головою. Плюс – є фактор ЗСУ.

“Тегеран чудово розуміє, що “друга у світі” рашистська армія наближається до точки, коли з неї сміятиметься вже весь світ. А бути в компанії з клоунами іранським аятолам навряд чи личить, — пояснює експерт. – І судячи з того, що іранці досі ведуть себе досить стримано, рятувати вже потопаючих рашистів, вони не мають особливого бажання. Принаймні станом на даний момент”.

Чинники поставок-непоставок тих чи інших видів озброєння, більш комплексні, ніж страх РФ збільшення оборонної могутності України за рахунок тих же ATACMS Політтехнолог, партнер SIC Group, голова Інституту демократії та розвитку PolitA та партії “Національна платформа” Катерина Одарченко розмірковує так:

“Всі розуміють, що Іран співпрацює з РФ – постачає дрони, інше озброєння. Обидві країни під потужними санкціями, обидві виступають проти Західного світу”.

При цьому, зазначає експерт, фактори постачання-не постачання тих чи інших видів озброєння (як у Росію, так і в Україну), більш комплексні, ніж, припустимо, страх РФ збільшення оборонної могутності України за рахунок тих же ATACMS. Або побоювання того ж Заходу, що це призведе до ескалації.

“Багато тут зав’язано на власних можливостях випускати ті ж ракети, на необхідності синхронізації поставок (між США та європейськими союзниками). Україна вже споживає більше оборонної продукції, ніж виробляють ті самі Штати. Плюс – у кожній країні є внутрішня дискусія щодо рівня підтримки України у боротьбі проти РФ. Це також необхідно враховувати”, – впевнена Катерина Одарченко.

Читайте також на порталі “Коментарі” — чому росіяни поспішають із настанням до квітня – яке зараз стоїть завдання перед ЗСУ.

Зеленський і Залужний сперечаються через Бахмут

Між Володимиром Зеленським і генералом Валерієм Залужним виникла суперечка через бойові дії під Бахмутом. Президент України і головнокомандувач Збройних сил України мали принципово різні погляди на те, як армія має діяти армія в місті-фортеці.

Про це повідомляє німецьке видання Bild.

Як повідомляє видання Bild між українськими діячами виникла суперечка через військову тактику у Бахмуті. Валерій Залужний рекомендував Зеленському вивести українські війська з Бахмута, проте вони досі залишаються на позиціях. Залужний намагається перемогти російські сили, проте турбується про своїх солдатів, які гинуть. Німецьке видання вважає, що позицію Залужного поділяє більшість солдатів, які воюють у Бахмуті, адже місто не має стратегічного значення.

“Переважна більшість солдатів у Бахмуті не розуміють, чому місто утримують”, — розповідає український військовий аналітик виданню Bild, який вирішив залишитись анонімним.
За інформацією Bild інша сторона аргументує, що ЗСУ мають залишатись у Бахмуті, інакше подібні бої будуть поблизу інших міст на сході України. Окрім того, у Бахмуті гине велика кількість особового складу росіян.
“Ми вбиваємо їх у співвідношенні 1:7 – це єдина військова причина тримати Бахмут. Але війська мали бути виведені три тижні тому, коли росіяни взяли Красну Гору”, — розповідає інший військовий радник.

Рашисти про українську оборону Бахмута: від “перемоги” до “зради”

За даними українського журналіста Юрія Бутусова, українські захисники Бахмута відійшли за річку Бахмутку, закріпившись у центральній та західній частині міста. Противник, за його даними, контролює східну частину міста. Під час сьогоднішнього засідання Ставки, скликаної Володимиром Зеленським, і головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, і командувач Сухопутними військами Олександр Сирський висловилися за продовження оборони міста.

Керівник Пентагону також зазначив, що не вважає стратегічним програшем можливий відступ українських захисників із міста.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал,
щоб першими дізнатися про найважливіші події!

Свою думку про хід та наслідки захисту міста висловили українські експерти.

Як оцінює перебіг битви за Бахмут противник? Рашисти розділилися у оцінках.

Так кремлівський політолог Марков заливається дифірамбами Пригожину та його ПВК “Вагнер”, розповідаючи про “великі втрати ЗСУ”:

“Найпопулярніший західний міф — що Вагнер наступає в Бахмуті, тому що буквально завалює позиції української армії тілами зеків, йдуть живими хвилями одна за одною. Усе це брехня, — стверджує Марков. — Це продовження старого міфу про те, що “Червона Армія виграла війну у культурного цивілізованого Вермахту, по-азіатськи завалюючи трупами позиції Вермахта”. Це була брехня тоді. За удари в лоба з великими втратами в Червоній армії командирів знімали з посади і віддавали під трибунал. Це брехня і зараз. Для Пригожина бійці Вагнера не “м’ясо”, а бізнес-ресурс. Адже він же бізнесмен. Тому наступ Вагнера йде дуже технологічно штурмовими групами. І втрати ЗСУ в обороні вищі за втрати Вагнера в наступі”.

Насправді, раніше сам Пригожин публікував фото із десятками трупів вагнерівців, знищених українськими захисниками.

А ось колишній лідер сепаратистів “ДНР” Ігор Стрєлков, який останнім часом критикує Кремль, наводить слова рашиста Андрія Морозова, на прізвисько “Мурз”. Той упевнений, що стратегічно Україна виграє битву за Бахмут, “обмінюючи” втрати особового складу на час. Останнє, припускає рашист, Україна використає для підготовки якісного резерву – виучування нових частин, формування бронетанкового кулака. Їх, припускає противник, Україна введе в дію на запорізькій чи донецькій ділянці фронту, коли наступальний тиск російських частин ослабне через втрати під Бахмутом. При цьому може повторитись сценарій Харківського наступу, коли українські частини прорвали ослаблений російський фронт.

“Що означатиме зараз взяття Артемівська? Те, що противник вважає вичерпаним оборонний потенціал цього району, — пише рашист. — Командування ЗСУ не влаштовує співвідношення втрат наступаючих і обороняючих, і воно, цілком можливо, справді вже виводить із міста найбільш цінні частини, цінні кадри. Завдання яких — дати привестися до ладу і стати на нові позиції нових оборонних ліній тим, хто далі буде потрошити чергових “штурмуючих”. Росія отримає руїни міста та його околиць, море піару та переможних реляцій. А потім почнеться бойове застосування ЗСУшниками тих резервів, які вони накопичували весь той час, поки ми свої резерви, погано підготовлені і керовані, витрачали в “штурмах” на фронті від Вугледару до Кремінної. Весь той час, поки ЗС РФ воювали минулого літа, восени та взимку за допомогою “барсів”, “ахматів” і різних ЧВКашників, ЗСУ навчалися повноцінно воювати “великими батальйонами”, бригадами, а потім і корпусами, які вони зараз створюють у тилу і обкатують за час, який їм купила оборона Артемівська”.

Понад 60% українців – за збереження 8 березня: чому так – як пояснити таку позицію

Більшість українців (1,3 млн із понад 2,1 млн, які взяли участь в опитуванні, яке проводили у додатку “Дія”) проголосували за збереження 8 березня як вихідного на честь Міжнародного жіночого дня. Як оцінюєте дані опитування? Видання “Коментарі” із цим питанням звернулося до експертів.

Поки українське суспільство позитивно сприймає 8 березня, нехай залишається принаймні тимчасово На думку аналітика Фонду громадської дипломатії Олександри Ковальчук, такі результати говорять про те, що багато українців не асоціюють Міжнародний жіночий день із чимось радянським чи радянською спадщиною. Тобто не вкладають туди негативну конотацію.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал,
щоб першими дізнатися про найважливіші події!

“Напевно, потрібний певний трансформаційний період відходу від цих традицій. А можливо – і їхнє збереження. У будь-якому випадку потрібна дискусія. Діалог у суспільстві – свідчення високого рівня культури та політичної культури зокрема”, – зазначає Олександра Ковальчук.

Слід розуміти, продовжує вона, що багато людей, вихованих у російськомовному просторі, в радянській Україні, все життя відзначали і 23 лютого (спочатку як День Радянської армії та військово-морського флоту, потім як День захисника Вітчизни, своєрідний День чоловіків) та 8 березня — Міжнародний жіночий день.

“Від 23 лютого ми відвикли досить швидко, особливо протягом минулого року, адже російська широкомасштабна агресія проти України розпочалася наступного дня після 23-го. Чи відійде в історію 8 березня поки що говорити зарано. Адже ця дата пов’язана з чимось добрим – весною, квітами, увагою до жінки (бабусі, мами, дружини, доньки). У цих традиціях виховувалися покоління. І відмовитись від них не так просто, – пояснює аналітик. – Важлива альтернатива. Є пропозиція зробити 25 лютого (день народження Лесі Українки) Днем української жінки. Але дата також стоїть поряд із 24-м, початком повномасштабного вторгнення РФ, а тому сприймається важко. Та й загалом лютий важкий за сприйняттям для українців місяць. Березень у цьому сенсі кращий. Звучать пропозиції зробити відповідною датою День народження Шевченка (9 березня) або День матері (друга неділя травня). Але, можливо, не варто винаходити велосипеда. Поки що українське суспільство позитивно сприймає 8 березня, нехай залишається. Принаймні тимчасово. На якийсь перехідний період. А там, можливо, з’явиться гідна альтернатива (як стало з 14 жовтня як День захисників та захисниць України)”.

До того ж, зазначає Олександра Ковальчук, 8 березня – це все ж таки не суто радянське чи пострадянське свято, а міжнародне.

“Правда, і світ із часів Клари Цеткін та Рози Люксембург значно змінився. Емансипація зробила крок далеко вперед, фемінізм має зараз трохи інший прояв. Але, якщо свято не політизувати, не вкладати якісь перекручені смисли, можливо, його можна просто переосмислити, як і багато радянської спадщини. Немає сенсу все викреслювати. Але питання, безперечно, дискусійне”, – резюмує аналітик.

Спершу варто було б запропонувати чітку та гарну альтернативу 8 березня, а вже потім проводити голосування Голова Центру політичних студій “Доктрина”, політичний консультант Ярослав Божко пояснює:

“Насамперед тут спрацювала звичка багатьох громадян і відсутність чіткої конотації свята як однозначно продукту радянського і, що важливіше, російського культурного впливу. Певною мірою для багатьох воно трактується надто в побутовій манері, всупереч тому, що його коріння лежить у соціалістичній парадигмі суспільства, що просувається в СРСР”.

У роки після сталінського режиму, продовжує експерт, свято було переформоване на якийсь “побутовий” і “народний”, який не має такої прив’язки до комунізму як, наприклад, 1 травня (День міжнародної солідарності трудящих) або 9 травня (День перемоги), 7 листопаду (День Жовтневої революції) чи 23 лютого (День захисника Вітчизни). Це дозволило йому зберегтися як моделі, наголошує Ярослав Божко.

“Однак важливо також і те, що запропоноване альтернативне свято – День української жінки – поки не було наділене суттєвим брендингом, символьним рядом, якимось зрозумілим і добре прокомунікованим підґрунтям, яке частина суспільства, яка підтримала ідею зі збереженням 8 березня, могла б обрати натомість. Це комунікаційна проблема, – упевнений експерт. – Тому що спочатку варто було б запропонувати чітку та гарну альтернативу. Тоді вона була б більш життєздатною і в ході такого голосування. Сподіваюся, що такі зміни відбудуться у майбутньому. Адже запит на демонтаж радянських культурних маркерів в українському громадському просторі дуже великий”.

Читайте також на порталі “Коментарі” — в Україні новий директор НАБУ : що можна сказати про Семена Кривоноса – які очікування.

Вчені дослідили чорнобильських собак: опубліковані результати

Через майже чотири десятиліття після аварії на Чорнобильській АЕС сотні собак живуть навколо покинутого місця
у 30-кілометровій зоні відчуження. Через свій унікальний статус популяція стала
об’єктом нового міжнародного дослідження, яке має на меті з’ясувати як
радіоактивне середовище впливає на генетику тварин. Про це повідомляє портал “Коментарі”
з посиланням на доповідь у науковому журналі Science Advances.

Вчені у своїх
дослідженнях проаналізували 302 генетичні структури собак. Згідно з
дослідженнями науковці змогли виділити три генетичні популяції собак у зоні
відчуження, які відрізнялись між собою. Генетична різниця була помітна з
собаками, які живуть вже за 15 км від епіцентру. Також чорнобильські собаки відрізнялись своїми генами і від інших популяцій диких собак.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал,
щоб першими дізнатися про найважливіші події!

Вчені повідомляють, що результати не дозволяють без сумніву стверджувати, що саме
випромінювання є причиною генетичних відмінностей. Проте отримані зразки в
результаті експерименту, можуть допомогти краще зрозуміти віддалені наслідки
радіаційного опромінення.

Співавторка
досліджень, генетик Елейн Острандер вважає, що дослідники мають чудову
можливість почати відповідати на запитання про те, як вижити в такому ворожому
середовищі впродовж 15 поколінь. Острандер стверджує, що зразки собак є дуже
цінні, адже тварини часто живуть в тих самих місцях і харчуються так само як і
люди.

“У нас ніколи
не було можливості виконати таку роботу на тварині, яка відображає нас так
добре, як собаки”, — сказала вона.

За даними організації Chernobyl Dog Research Initiative, яка займається ветеринарною допомогою у зоні відчуження, на території мешкає понад 800 диких собак.

Раніше портал “Коментарі” повідомляв, що Росія викликає міжнародний гнів: можливо, вони виловлюють останню зграю.

Також “Коментарі” писали про те, куди сховатись від ядерного вибуху: найбезпечніші місця в будинку.