Намісник Києво-Печерської лаври митрополит Павло (Лебідь) заявив, що Служба безпеки України (СБУ) проводить 1 квітня у його будинку обшуки та вручила підозру. Що відбувається навколо лаври та власне Української православної церкви (УПЦ)? Видання “Коментарі” із цими питаннями звернулося до експертів.
З 2014 року, коли росіяни анексували Крим та розпочали війну на Донбасі, чітко виявилося, на чиєму боці знаходиться УПЦ МП Аналітик, кандидат політичних наук Олеся Яхно пояснює:
Підписуйтесь на наш Telegram-канал,
щоб першими дізнатися про найважливіші події!
“Те, що відбувається навколо УПЦ – досить довгий процес. Релігійний аспект був актуальним з початку 90-х років минулого століття – здобуття незалежності України та розвалу Радянського Союзу. Просто до якогось моменту Росія використовувала церкву як м’яку силу. М’яке нав’язування парафіянам разом із вірою певної проросійськості, любові до РФ. Але з 2014 року, коли росіяни анексували Крим і розпочали війну на Донбасі, чітко проявилося, на чиєму боці знаходиться УПЦ Московського патріархату (МП), яка пізніше стала просто УПЦ, що не змінило її суть. Стало зрозуміло, що це все – філія Російської православної церкви (РПЦ) в Україні. І як би не намагалися це закамуфлювати ухваленням деяких рішень на Соборах, що УПЦ МП нібито отримала більше автономності від РПЦ, суті це не змінювало. І політична позиція УПЦ залишалася незмінною – проросійською. Не кажучи вже про конкретні доведені факти, що частина священнослужителів цієї церкви були шпигунами, приховували у себе російських диверсантів і так далі”.
З 2022-го, після повномасштабного російського вторгнення, багато масок остаточно скинули, акцентує аналітик. І нагадує, як минулого року глава РПЦ Кирил фактично благословив росіян на війну проти України.
“І навіть із того, що я слухала сьогодні у виступі митрополита Павла (Лебедя), якого називають ще “Пашею Мерседесом”, можна зробити певні висновки. Він запевняє, що ніколи не заперечував факту агресії. Але при цьому не називав і не називає агресора – Росію. Що б там не казав Павло, намагаючись показати те, що відбувається, політичним переслідуванням, гонінням на церкву, вся ця гібридність з моменту повномасштабного російського вторгнення вже не працює”, – впевнена Олеся Яхно.
Вона зазначає, що ще до повномасштабного вторгнення Україною пройшла низка Хресних ходів “За мир”. Тільки не зрозуміло, на думку експерта, чому це відбувалося у Києві, в інших великих українських містах. Чому ніхто з УПЦ МП не звертався тоді до Москви, Росії. Як і не закликав її забратися з нашої землі, не виношувати плани нового нападу.
“А, коли такі ходи проходять в Україні, коли Росія не називається суб’єктом агресії, все виглядає якраз у руслі кремлівської пропаганди. Що нібито в Україні є громадянська війна, внутрішній конфлікт, – пояснює аналітик. – Все йшло до того, що рано чи пізно виникне питання про статус УПЦ МП та перебування її (а все ж – на орендних умовах) у Києво-Печерській лаврі – як однієї з найбільших православних святинь, причому не лише в Україні. Після повномасштабного російського вторгнення не можна було займати гібридну позицію, чого в УПЦ МП, схоже, так і не зрозуміли. Не можна просто говорити “ми за мир”, не називаючи Росію як агресора. Не можна (хоч це й церковні канони) згадувати у молитвах Кирила, який благословив цю війну. По хорошому керівництву УПЦ МП, не чекаючи, що за нього візьмуться правоохоронні органи, спецслужби, слід або чітко заявляти про свою проукраїнську позицію, або залишити Україну. А тепер частина священиків, які підозрюються у розпалюванні ворожнечі, можуть бути притягнуті до відповідальності”.
Щодо долі самої УПЦ МП, зрозуміло, що саму цю церкву ніхто не заборонятиме, вважає експерт. Але та поступово маргіналізуватиметься.
“Частина священиків перейде до Православної церкви України (ПЦУ), – прогнозує Олеся Яхно. – Усі лаври перейдуть також до ПЦУ, яка на міжнародній арені представляє Україну. На відміну від псевдоавтономної УПЦ МП. З погляду позиції суспільства – тут є значно більший консенсус, ніж раніше. Тому держава може чинити сміливіше (тим більше, що це справедливо). Швидше за все, УПЦ МП залишиться у певному усіченому вигляді. І точно вже не буде найчисленнішою православною гілкою в нашій країні”.
Українське суспільство все розуміє і воно обґрунтовано впевнене в колаборації УПЦ з Кремлем Політтехнолог, експерт Українського центру суспільного розвитку Юрій Подорожній вважає, що повідомлення про вручення підозри екс-наміснику Києво-Печерської лаври митрополиту Павлу є логічною мірою щодо діяльності цього священика і власне Української православної церкви (УПЦ), яка фактично залишається під управлінням Москви.
“Лідери УПЦ демонстративно та зухвало ведуть антиукраїнську політику. Саме існування УПЦ є опозиційним до існування української нації та її держави”, – впевнений експерт.
За його словами, якщо поговорити зі священиками, які не обіймають якихось значущих посад у церкві і не повинні дипломатично (а у випадку з Павлом Лебедем – і не дипломатично) викручуватися, то можна почути такі тези:
1. України не існує.
2. Українська мова – походить від російської мови.
3. Русь – це московська патріархія, а УПЦ – форпост російського імперського православ’я.
4. Мета діяльності УПЦ – це відроджена Росія як держава, у складі якої буде і Україна, і Білорусь.
“Я навмисно у діяльності УПЦ наголошую на її політичній позиції, яку нахабно і демонстративно показує її керівництво. Згадайте бодай перше засідання Верховної Ради, де митрополит Онуфрій відмовився вшанувати пам’ять українських воїнів, які загинули у війні з РФ! А зараз він, хоч і покинув Києво-Печерську лавру, але залишив підгодованих у лаври – створювати картинку “боротьби української держави з церквою”, яку тепер називають гнаною. Очевидно, вони у цій церкві плутають значення цього слова. Бо те, що “жене” екс-намісник лаври Павло, не має нічого спільного з подвигом підкорення православних”, – наголошує Юрій Подорожній.
Він упевнений, що політична вседозволеність УПЦ-шних кліриків у попередні роки розбестила цю церкву. І зараз у них виникає щире здивування, що держава вимагає діяти їх в рамках закону.
“Ця політична вседозволеність зіграла злий жарт із церковниками, які з відчуттям абсолютної правоти беруть участь у кремлівському шабаші, влаштованому Путіним з нагоди “приєднання українських територій до складу РФ”. Жоден із керівників УПЦ не те, що не засудив такі дії, а й навіть з метою прикриття своєї діяльності не сказав жодного слова з цього приводу. Адже ми з вами розуміємо, що без благословення Онуфрія жоден священик не зробив би й кроку, не кажучи вже про те, щоби публічно підтримувати агресора. Ця вседозволеність – це і крамольна література, і відповідні співи в лаврі. За це, звісно, не можна дати терміни. Але українське суспільство все розуміє. І воно обґрунтовано впевнене у колаборації УПЦ із Кремлем, – зазначає експерт. – Так, така впевненість не є приводом для кримінальних справ. Але є інші, схоже, дуже вагомі приводи. Розслідування щодо Павла Лебедя має стати показовим – і якомога публічнішим. Немає завдання посадити цього церковника (зрештою, кому потрібен жадібний до грошей піп!). Але суспільство і ті, хто ще не зрозумів сутність цієї організації, повинні знати, чому і як УПЦ МП 30 років на духовному і не лише фронті бореться з кожним із нас”.
Читайте також на порталі “Коментарі” – рекордний кредит МВФ для України: у чому його унікальність – що насторожує.
