“Система” УПЦ Мосвоського патріархата на чолі з Блаженішим Онуфрієм “тріщить по швам” переважно через позицію керівництва, яке хоча і засудило вбивства українців, заявляє про свою “автономність”, але не каже, що за війною стоїть патріарх Кіріл, “не чіпає” РПЦ. У публічній площині більше уваги приділяється переходу громад до ПЦУ, а не захопленню єпархій росіянами.

Давайте порахуємо від кого більше втратила УПЦ МП від початку війни?

У 2014 році на непідконтрольних Україні теренах опинилися єпархіальні центри Сімферопольської, Джанкойської, Феодосійської, Донецької, Горлівської, Луганської та Ровеньківської єпархій. Однак до 2022-го вони підпорядковувались Онуфрію, хоча Київська митрополія майже не могла якось впливати на церковне життя в цих регіонах.

Жодних рішень про зміну статусу цих єпархій у РПЦ не приймали. З початком повномасштабної війни у тимчасовій окупації опинилися ще п’ять єпархіальних центрів: Херсон, Бердянськ, Нова Каховка, Ізюм, Сєвєродонецьк (восени Херсон й Ізюм деокупували).

Ситуація кардинально почала змінюватися у середині 2022-го.

Цьому передував Собор УПЦ, який докорінно змінив її Статут. У монастирі Феофанія єпархіальним архієреям надали право “самостійно ухвалювати рішення щодо тих чи інших питань єпархіального життя… з подальшим інформуванням священноначалля”.

Пунктом 7 Постанови Собору скористались у Москві і почали «приймати» у своє «лоно» єпархії з окупованих територій. Так, 7 червня 2022-го Синод РПЦ «забрав» Сімферопольську, Джанкойську та Феодосійську єпархії у пряме підкорення патріархові Кірілу. Керівництво УПЦ ніяк не відреагувало на рішення. Після мовчазної згоди до РПЦ у жовтні «приєдналась» Ровеньківська єпархія в Луганській області

У травні 2023-го від УПЦ відірвали Бердянську єпархію, хоча правлячий архієрей Єфрем був проти. Тому «приєднали», не згадуючи постанову Синоду УПЦ. На офіційному сайті РПЦ Донецька, Горлівська та Луганська єпархії вказані як єпархії УПЦ, хоча окупаційна влада заявила, що перереєструвала їх у «російському правовому полі». Там митрополитів змушують переходити, а тих, хто проти відправляють «на спочинок».

Ще цікавіше на Херсонщині. Синод РПЦ 27 грудня 2023-го «створив» нову єпархію – «Скадовську». Нібито через прохання 18 священників лівобережжя Херсонської єпархії і кількох колишніх священників, які нині служать в різних єпархіях у Росії. Отже у Москві відокремили парафії від Херсонської єпархії, створивши нову під своїм «крилом».

Схоже, у Києві дещо образились. На офіційному сайті УПЦ МП з’явилася заява про те, що ані Синод УПЦ, ані Собор єпископів чи Собор УПЦ не приймали «жодних рішень щодо змін у структурі Херсонської єпархії». Тому Херсонська єпархія надалі діє в межах усієї Херсонської області, «в тому числі і на тимчасово непідконтрольних Україні територіях».

Знову-таки, у цьому повідомленні немає прямих згадок про рішення Синоду РПЦ. При цьому заява фактично означає невизнання цих рішень.

Наслідки загарбницьких дій промовисті. Донецька єпархія нараховує 241 парафію та 4 монастирі, Горлівська – 290 парафій і 3 монастиря, Луганська – 145 і 4 монастиря, Ровеньківська – 95 парафій і 1 монастир, Бердянська – 90 парафій, Симферопольська – 532 парафій, 9 монастирів, Феодосійська – 54 парафії та 2 монастиря, Джанкойська – 136 парафій, «Скадовська» – 18 парафій. Загалом від початку повномасштабної війни РПЦ «віджала» 1601 парафію та 23 монастиря.

Натомість, за підрахунками ресурсу «Опендатабот», з початку 2022-го від УПЦ МП до ПЦУ перейшли 589 релігійні громади. Тобто майже утричі менше, ніж «віджали» росіяни.

Найбільше змінили патріархат громади у Київській (138), Хмельницькій (125) і Вінницькій (67) областях.

Залишаються вірними УПЦ МП наразі найбільше у Вінницькій (534), Дніпропетровській (527) і Хмельницькій (506) областях. Загалом понад 6 тисяч парафій підпорядковані владиці Онуфрію. (Було б понад 8 тисяч, якщо врахувати «віджаті» РПЦ).

У той же час частина духовенства УПЦ МП “заробляє бали” тим, що стали “солдатами” інформаційної війни з боку Росії. Їхня публічна діяльність звужена нападами на українську владу, яка нібито “утискає” Московський патріархат і окремих священиків, яких підозрює у співпраці з країною-агресоркою.

Засуджений міськсудом митрополит Іонафан жодного разу не висловився з приводу “захоплення” РПЦ українських парафій. Чекаючи на рішення Вінницького апеляційного суду, вільний час він приділяє саме “інформаційним атакам”, перетворивши сайт Тульчинчської єпархії на майданчик для дискредитації держави.

Архієрей намагається виставити себе “жертвою”, яка “не скоювала проти України злочинів”, і яку намагаються засудити. В його публічній діяльності читається порівняння себе з “месією”… Себе митрополит називає “в’язнем совісті”, використовуючи фсбшні методички.

Ймовірно, митрополит усвідомив, що у Росії його не.хочуть обмінювати на полонених, тому “смиренно” виконує “свою” роль. І він не один такий, по суті, “вовк в овечій шкурі” для УПЦ. Подібні архієреї та священики при нагоді, а саме по команді з Москви, забували за Онуфрія та підпорядковувались РПЦ.

В Іонафана достатньо “скелетів у шафі” – від російського громадянства, позиціонування себе “ієрархом Руської православної церкви” ще до відкриття кримінального провадження до нинішньої участі у спробах дискредитивувати Україну на міжнародній арені на вимогу російських спецслужб.

Цікаво інше. Чому Київська митрополія не реагує на “внутрішнього ворога”, який публічно працює в інтересах Росії? Чому відповідні органи не реагують на “інформаційні атаки” людей у рясах, хоча ще перед війною закрили телеканали Медведчука через схожі причини?