Днями Financial Times опублікувала статтю, в якій вказувалося на побоювання НАТО і ЄС, що отримана Україною зброя нібито контрабандою може вивозитися до Європи. Спочатку публікація вийшла із заголовком-звинуваченням “НАТО та ЄС б’ють тривогу через контрабанду зброї в Україні”. Згодом заголовок трохи підправили –”через ризик контрабанди”. Автори посилаються на неназваних європейських чиновників. В Україні відразу ж назвали статтю маніпуляцією. За словами секретаря РНБО Олексія Данілова, зброя під контролем, а якщо у партнерів виникають питання, “їхнє право і наш обов’язок показати, як ми її використовуємо, де вона знаходиться і як усе це відбувається”. “Прозорість тут питання №1, бо це питання довіри. Довіра нам зараз вкрай потрібна, і втрачати її від наших партнерів зараз вкрай небезпечно”, – заявив він.
Виходить, поважне видання Financial Times поширює вигідні росії фейки? Сумнівно, що автори публікації та редакція вирішили поховати свою репутацію і взяли за статтю брудні російські гроші. Скоріше, виконали роль корисних ідіотів. Підігравши тим силам у Британії та загалом на Заході, котрі прагнуть внести сум’яття у внутрішню політику своїх країн, аби отримати якісь дивіденди. А тема постачання зброї завжди цікава обивателю, навколо неї можна вибудувати конспірологію, хайпонути. І заразом нагнати страху.
Як от у згаданій статті: контрабандою займаються злочинні угрупування. Обиватель мало розуміється на тому, що саме поставляється в Україну. Гаубиці, РСЗВ, “Джавеліни”, “Байрактари” чи танки на базарі не купиш. І не вивезеш у кишені. Російські фейкомети пишуть: зброю можна купити у даркнеті. Але, по-перше, розміщення таких оголошень не означає, що продавець справжній, або що товар з України, а, по-друге, за місяці війни не було оприлюднено жодного доказу, що надана нам західна зброя опинилася в руках російських окупантів чи інших злочинних угрупувань. Про це говорили російські рупори, та вірити їм те саме, що вірити у написи на парканах.
Стаття у Financial Times не перша і не остання. У травні американська The Washington Post, посилаючись на коментарі експертів з питань розповсюдження зброї, так само стверджувала, що “Джавеліни” і “Стінгери” можуть потрапити до бойовиків “ЛДНР” або на чорний ринок. А у квітні Європол повідомив, що згідно з його розслідуванням торгівля зброєю вже розпочалася. Йшлося, зокрема, про вогнепальну зброю, яка видавалася цивільним. Не виключено, поодинокі факти могли бути. Але ймовірність потрапляння вогнепальної зброї в Європу з України зараз не вища за ймовірність завезення з інших регіонів світу, зокрема з росії. Дивує, що Європол не бачить саме цієї загрози. Ні морем, ні повітрям доставити зброю з України можливостей нема, а сухопутний кордон під посиленою увагою і наших, і європейських прикордонників.
Нещодавно єврокомісарка з внутрішніх справ Ілва Йоханссон заявила, що Євросоюз спільно з Україною та Молдовою планує створити в Молдові Центр боротьби з організованою злочинністю, який займатиметься можливою контрабандою зброї з України. Якщо єврочиновники вважають за потрібне створити такий центр – їхнє право. Головне, щоб вони не потрапляли на гачок російських маніпуляцій. Кожна необачна заява, кожна публікація на збройну тему відразу береться в роботу російською пропагандою і шкодить не лише Україні, але й західним державам.
Тут варто згадати закиди конгресвумен Вікторії Спартц. Depo.ua детально їх аналізував. З позиції певних політичних кіл Америки, зокрема, опонентів Джо Байдена, її вимога посилити контроль за безпековою підтримкою України з боку Штатів виглядає слушною. Та ще й у контексті передвиборчої кампанії, що де-факто стартувала у США. Але не менш важливою за гучні звинувачення з боку Спартц є відповідь на них із Білого дому. Звертають на себе увагу акценти, які розставив координатор зі стратегічних комунікацій Ради з нацбезпеки США Джон Кірбі. Перше: стурбованість окремих конгресменів поділяють. Друге: пріоритет – задовольнити потреби Києва у військовій підтримці від США. Третє: щойно устаткування опиняється в руках ЗСУ – це власність України. І четверте: в Україні також поділяють стурбованість щодо підзвітності та нагляду, і готові працювати над цим спільно з американцями. Тим самим Кірбі дав зрозуміти і Спартц, й іншим діячам: завдання №1 – досягнення Україною перемоги у війні з путінською росією. Гучні скандали і роздмухування зради досягненню цього завдання не допоможуть.
Схожою є й реакція Євросоюзу і НАТО. Речник ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики Пітер Стано заявив: встановлено механізм моніторингу і контролю за тим, щоб обладнання, яке надається країнами – членами Європейського Союзу, використовувалося Україною для заявлених цілей. При цьому він, як і Кірбі, наголосив: причин не довіряти уряду України, який веде боротьбу, з російською агресією, нема. Публікації про начебто контрабанду зброї Стано пов’язав з інтенсифікацією росією кампанії з дезінформації. А це означає, що у подальшому статті на кшталт надрукованої у Financial Times, потраплятимуть на Заході під чіткий маркер: російська дезінформація.
У свою чергу очільник Офісу президента України Андрій Єрмак запропонував Верховній Раді створити Тимчасову спеціальну комісію, яка б контролювала використання зброї, отриманої від західних партнерів України. У соцмережах з цього приводу розгорнулася дискусія. Мовляв, депутати тут зайві, членам спецкомісії треба буде давати доступ до державних секретів, а вони потім понесуть ці секрети, куди не треба. З іншого боку, якщо у деяких представників країн-партнерів виникають питання щодо контролю над наданою зброєю, вони можуть отримати інформацію від уповноважених членів комісії. А не оперувати чутками. Інша справа, хто увійде до цієї комісії. У минулому деякі депутати використовували членство у слідчих або спеціальних парламентських комісіях заради власного піару. Тобто ініціатива Єрмака прийнятна, проблема тільки в тому, щоб делеговані фракціями члени ТСК усвідомлювали, що прозорість не означає зливати деталі на ліво і на право.
