Незважаючи на явну зацікавленість Москви у переговорах із Києвом, на чому вже акцентували представники Офісу президента і про що, зокрема, говорять “миротворчі” посередницькі старання Туреччини, сама РФ бажання вийти із конфлікту дипломатичними методами заперечує. Про це, зокрема, заявив постійний представник Росії при ООН у Женеві Геннадій Гатілов, пише Financial Times. Останнім часом тема гіпотетичних переговорів між Україною та РФ залишається у топі. Видання “Коментарі” розбиралося з експертами, чи реальне укладання певних угод в найближчому майбутньому – і кому вони потрібніші на даному етапі.
Переговори про укладення мирних угод можливі лише після повного звільнення окупованих територій України
Нардеп V, VI та VII скликань, ексзаступник голови Радміну Автономної Республіки Крим, голова Всеукраїнського громадського руху “Сила права” Андрій Сенченко підкреслює:
“Я підтримував і підтримую єдину позицію щодо переговорів, яку, до речі, озвучував і президент Зеленський. А саме – всі переговори про укладення мирних угод можливі лише після повного звільнення окупованих територій України, включаючи Крим та Донбас. І ці переговори мають стосуватися репарацій, які Росія має виплачувати українській державі, компенсації моральної та матеріальної шкоди постраждалим українським громадянам та бізнесу”.
Визначальною в ракурсі переговорів є позиція українського народу, наголошує експерт. І вона у цьому випадку збігається з позицією української влади.
“Це наша країна, наші захоплені території, наші жертви та поневіряння. І тому позиція міжнародних партнерів, деякі з яких, можливо, хотіли б підштовхнути Київ до переговорів із Москвою “тут і зараз” шляхом поступок з боку України, не має значення. Нам слід орієнтуватись виключно на свої національні інтереси. При цьому можна і потрібно розуміти інтереси того ж Заходу, тієї ж Туреччини. І про це слід постійно говорити, – вважає Андрій Сенченко. – Так, на Заході досить багато поки що російської агентури. І прямих агентів впливу, і корисних ідіотів. Тому Україна має постійно пояснювати партнерам, у чому ми маємо збіг інтересів. Причому не тільки й не так пояснювати це владі партнерів у тому самому Євросоюзі, як звичайним європейцям”.
За словами експерта, перший та головний інтерес наших міжнародних партнерів – не допущення у майбутньому повторення російської агресії щодо України та інших країн.
“Дії Путіна загрожують усім. І це навіть не торкаючись теми ядерної катастрофи, яка зусиллями росіян може статися на Запорізькій атомній станції, – уточнює Андрій Сенченко. – По-перше, якби Путін переміг Україну, то наступними б стали Молдова, Словаччина, Чехія, Польща, держави Балтії. Під тим чи іншим приводом. Навіть незважаючи на те, що всі вони, окрім Молдови, є державами-членами НАТО. По-друге, Путін намагається встановити тотальний контроль над акваторією Чорного та Азовського морів. І це – зовсім не особиста морська економічна зона РФ. Там є зосередження інтересів багатьох держав, тієї ж Туреччини. Втім, навіть, не чорноморські країни мають тут свої інтереси – і проти того, щоб Росія робила дані моря виключно своїми. По-третє, Путін намагається використовувати Крим як плацдарм для агресії на Близькому Сході з усіма міграційними кризами. Навіть важко сказати, куди може хитнутися черговий вектор російських дестабілізаційних операцій. Сьогодні він один, завтра може бути протилежним. Путіну чим нестабільніше – тим краще. І інтерес усіх цивілізованих країн тут збігається з інтересами України – завершити війну перемогою над Росією. І вестиме переговори з позицій Києва, а не Москви. Ось коли складуться відповідні умови – тоді й настане час для таких переговорів”.
Березневі зустрічі у Стамбулі перейшли у стадію політичного тиску на другий бік
Експерт Українського інституту політики Єва Антоненко зазначає, що мирні вироки після березневих зустрічей у Стамбулі перейшли в стадію навіть не так заморозки, як використання їх як політичного тиску на другий бік.
“Російська сторона продовжує наполягати на тому, що цілі їхньої “спецоперації” будуть виконані. Зараз РФ контролює близько 20% території України, а ініційовані нею переговори обов’язково передбачатимуть поступки, на що там за нинішнього розкладу не підуть. До того ж, у Кремлі не лише не вважають, що програють війну, а й заявляли, що “Росія в Україні всерйоз ще нічого не починала”. Паралельно з цим там відбувається прихована мобілізація, розконсервація військової техніки. Також техніку стягують на захоплені українські території, що вказує саме на намір продовжувати війну. Є ймовірність, що в РФ можуть чекати зими, і навіть другої половини, щоб почати нові наступальні операції. Адже тоді Захід може відволіктися на свої внутрішні проблеми через енергоресурси та послабити військову та економічну підтримку України”, – пояснює експерт.
“Українська сторона,- продовжує Єва Антоненко,- виступає за переговори лише у разі тактичних поразок Росії та відведення російських військ до кордонів України 1991 року – коли країна здобула незалежність. Тобто передбачається повернення Донбасу, Криму та всіх захоплених Росією цього року територій”.
“Іншими словами, — зазначає експерт, — Україні потрібна “правильна переговорна позиція”, яка передбачає великі військові та територіальні поступки РФ, що можливо тільки у разі військових поразок Росії на фронті”.
До того ж нагадує Єва Антоненко, президент України Володимир Зеленський наголосив, що, якщо в Маріуполі проведуть “трибунал” над полоненими з “Азовсталі”, жодні переговори більше не будуть можливі. Тобто це нова українська “червона лінія”.
“Час певною мірою і на боці України, яка очікує на початок осінніх поставок озброєнь за “ленд-лізом”. Враховуючи все це, можна зробити головний висновок: за збереження нинішніх розкладів та відсутності різкого перелому на користь однієї зі сторін, переговори не будуть потрібні жодній із них, – резюмує експерт. – Якщо ж відбудеться перелом або якщо війна перейде в затяжну фазу, що сильно і вимотує одну чи обидві сторони, РФ і Україна можуть повернутися до цього питання. Те саме стосується й стабільності західної підтримки, яка є запорукою можливості України протистояти на війні, а також здатності зберігати умовну стабільність економіки: якщо цього не буде, наша країна може розпочати проблеми”.
