Чому боротьба з корупцією все ще не дає бажаного результату – що може змінити ситуацію

Тарас Волиненко

2 роки ago

Керівник Офісу президента (ОП) Андрій Єрмак провів засідання української робочої групи щодо вироблення пропозицій щодо участі України в робочій групі з боротьби з хабарництвом у міжнародних комерційних операціях Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Серед іншого, наголошувалося, що йде робота над законопроектом про відповідальність за здійснення міжнародного хабарництва, а розробка законодавчих змін до Податкового кодексу України знаходиться на фінальному етапі – і незабаром буде внесена до парламенту. Як нам отримати реально ефективні та дієві механізми боротьби з корупцією? Чому все, що було створено раніше, або не працює, або працює із серйозними збоями? Видання “Коментарі” із цими питаннями звернулося до експертів.

У нас на т.зв. “боротьбу з корупцією” витрачають більше грошей, ніж завдає шкоди ця т.зв. “корупція” Адвокат, кандидат юридичних наук, громадський діяч Сергій Войченко розмірковує так:

Підписуйтесь на наш Telegram-канал,
щоб першими дізнатися про найважливіші події!

“Чомусь виходить, що чим більше у нас борються з корупцією, чим більше створюють різних органів, які нібито покликані це робити, тим більше вона розквітає. Це нагадує мені ситуацію з кац*пами, яким надіслали комплектуючі із заводів “Мерседес”, “Фольксваген”, “Ауді”, “Тойота”, а вони що не роблять – виходить “Жигулі”. Так і тут”.

Причин тут, на думку експерта, щонайменше три.

По-перше, саме собою українське суспільство залишається терпимим до такого явища як корупція. На словах у нас все проти корупції, але, у разі чого, хочуть, щоб кум порішав.

По-друге, показовими є ті корупційні скандали, які постійно виникають у верхівці влади. Вона демонструє максимальну толерантність до цього явища.

По-третє, корупція – це у якомусь вигляді мистецтво. Вона є кров’ю влади. Просто в деяких суспільствах її ввели в якісь законодавчі рамки, назвавши, наприклад, лобізмом чи співробітництвом тощо. І цим займаються відкрито, ще й сплачуючи податки.

“В Україні ж відбувається елементарне казнокрадство, – упевнений Сергій Войченко. – Хіба можна вважати корупцією укладання договору на придбання чогось за завищеною ціною, після чого все зливається у фірми-одноденки чи приватних підприємців, після чого можна втекти з грошима? Це не корупція, а звичайне шахрайство, злодійство, казнокрадство. До рівня корупції не дотягує”.

На жаль, констатує експерт, у нас т.зв. “боротьбу з корупцією” (зарплати всіх цих численних структур типу САП, НАБУ, НАЗК, ВАКС тощо) витрачають більше грошей, ніж завдає шкоди ця т.зв. “корупція”. У результаті, пояснює він, “боротьба з корупцією” стає вигіднішою справою, ніж власне корупція.

“Тільки бюджету від цього не легше, – наголошує Сергій Войченко. – Тому що всі ці “борці”, по суті, займаються переділом схем та потоків, як будь-яка революція призводить до перерозподілу майна. Як наслідок – бачимо нескінченний забіг по колу”.

Можна і потрібно ліквідувати причини появи корупції Експерт Української фабрики думки Юрій Гаврилечко вважає, що боротися з корупцією марно, оскільки той – різновид суспільного договору і існує тому, що з його допомогою можна швидше, якісніше та дешевше отримати те, що держава зобов’язана робити за податки, що ми платимо.

За словами експерта, виникає корупція тоді, коли інститут влади:

– не підконтрольний громадянам;

— має масу надлишкових повноважень;

— працює сам на себе.

“Можна й треба ліквідувати причини появи корупції, – упевнений Юрій Гаврилечко. – Для цього насамперед треба в законодавчому порядку позбавляти чиновників права приймати рішення. Чиновник має виконувати закон, а не трактувати його. При цьому практика застосування закону має бути виписана в ньому і організовуватися максимально просто. Чим чіткіше та простіше виписані процедури застосування законів, тим менше сенсу у корупції. І так, норми законів мають бути однозначними. Тому ухвалення законів про боротьбу з корупцією – це дурість і політичний PR, не більше”.

Читайте також на порталі “Коментарі” – чому у Путіна з’явилися страхи щодо розпаду РФ – як прискорити перемогу над агресором.