Видання Financial Times стверджує, що Іран готовий до співпраці з російською федерацією і не проти продати балістичні ракети, проте Кремль нібито вагається, побоюючись, що тоді США погодяться надати Україні довгоочікувані ракети ATACMS, які дозволяють завдавати удару на відстань до 300 км. Експерти проаналізували цю інформацію спеціально для видання “Коментарі”.
Тегеран чудово розуміє, що “друга у світі” рашистська армія наближається до точки, коли з неї сміятиметься вже весь світ Екс-дипломат, політичний експерт, заступник командира роти добровольчого формування Бориспільської місцевої територіальної громади №1 Вадим Трюхан вважає, що в перші місяці війни Україна фактично програла росіянам “битву за Іран”.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал,
щоб першими дізнатися про найважливіші події!
“На думку окремих експертів з огляду на позитивну динаміку розвитку торговельно-економічних зв’язків між Україною та Іраном, у нас був реальний шанс отримати військову допомогу від іранців. І це відповідало б національним інтересам обох сторін. У той же час, через певні суб’єктивні чинники, цей шанс було втрачено. У конкретних причинах, можливо, доведеться розбиратися відповідним структурам по завершенню війни. При цьому ані Україна, ані Іран не пішли на повний розрив відносин, – зазначає Вадим Трюхан. – Україна не розірвала дипломатичні відносини, хоча відповідне подання міністра закордонних справ Кулеби вже кілька місяців припадає пилом на Банковій. Іран не голосує в унісон з нацистською росією в рамках ООН. Більше того, незважаючи на те, що інформація про можливість надання більшої кількості дронів, а також балістичних ракет, циркулює вже тривалий час, до практичних кроків у цьому напрямку Тегеран не вдається. А те, що рашисти в обмеженій кількості іноді все ще використовують іранські дрони, свідчить швидше про бажання іранців нагадувати про себе. Вони начебто запрошують Україну та Захід до серйозної розмови про майбутнє”.
У свою чергу, росія, будучи через хворобливі санкції обмеженою в здібностях поповнювати ракетний запас за рахунок власного виробництва, дуже потребує зовнішніх постачань, підкреслює експерт.
“Загальновідомо, – продовжує він, – що рашистські емісари нишпорять по світу, сподіваючись закупити хоч щось. Поки що безуспішно. Отже, навряд чи варто говорити, начебто рашисти чогось там побоюються. Усі можливі та неможливі “червоні лінії”, крім застосування ядерної зброї, вони давно перейшли. За поребриком чудово розуміють, що вони мають дві опції дій – “або в РАГС, або до прокурора”. Точніше, – або домогтися капітуляції України (і під шум якоїсь угоди із Заходом), або відповідати за все, насамперед за військові злочини, у суді. Для першої настройки власних сил не вистачає. А йти на другу – немає бажання. Так що путін і Ко і далі намагатимуться піднімати ставки, сподіваючись збільшити свої військові здібності всіма доступними їм способами – скрізь, у тому числі за рахунок Ірану”.
Питання лише в тому, зазначає Вадим Трюхан, чи вдасться Україні та Заходу переконати Іран, використовуючи метод батога та пряника, не кидатись у прірву вниз головою. Плюс – є фактор ЗСУ.
“Тегеран чудово розуміє, що “друга у світі” рашистська армія наближається до точки, коли з неї сміятиметься вже весь світ. А бути в компанії з клоунами іранським аятолам навряд чи личить, — пояснює експерт. – І судячи з того, що іранці досі ведуть себе досить стримано, рятувати вже потопаючих рашистів, вони не мають особливого бажання. Принаймні станом на даний момент”.
Чинники поставок-непоставок тих чи інших видів озброєння, більш комплексні, ніж страх РФ збільшення оборонної могутності України за рахунок тих же ATACMS Політтехнолог, партнер SIC Group, голова Інституту демократії та розвитку PolitA та партії “Національна платформа” Катерина Одарченко розмірковує так:
“Всі розуміють, що Іран співпрацює з РФ – постачає дрони, інше озброєння. Обидві країни під потужними санкціями, обидві виступають проти Західного світу”.
При цьому, зазначає експерт, фактори постачання-не постачання тих чи інших видів озброєння (як у Росію, так і в Україну), більш комплексні, ніж, припустимо, страх РФ збільшення оборонної могутності України за рахунок тих же ATACMS. Або побоювання того ж Заходу, що це призведе до ескалації.
“Багато тут зав’язано на власних можливостях випускати ті ж ракети, на необхідності синхронізації поставок (між США та європейськими союзниками). Україна вже споживає більше оборонної продукції, ніж виробляють ті самі Штати. Плюс – у кожній країні є внутрішня дискусія щодо рівня підтримки України у боротьбі проти РФ. Це також необхідно враховувати”, – впевнена Катерина Одарченко.
Читайте також на порталі “Коментарі” — чому росіяни поспішають із настанням до квітня – яке зараз стоїть завдання перед ЗСУ.
