Аналітики Інституту вивчення війни (ISW) припускають, що провальні атаки російських військ на Донбасі створюють добрі умови для контрнаступу ЗСУ. Про що говорить ситуація на фронтах кінця зими – початку весни? Як вона може розвиватися в найближчому майбутньому? Видання “Коментарі” із цими питаннями звернулося до експертів.
Противник зосередив основні сили на трьох напрямках Генерал-лейтенант, колишній заступник начальника Генштабу ЗСУ (2006-2010 рр.) Ігор Романенко пояснює:
Підписуйтесь на наш Telegram-канал,
щоб першими дізнатися про найважливіші події!
“Противник накопичив сили, резерви – наприкінці минулого – початку цього року. З кінця січня він здійснює широкомасштабні за довжиною наступальні бойові дії на п’яти напрямках. Харківська область – Куп’янський, Луганщина (Кременна-Сватове) – Лиманський, Донецька – Бахмутський, Авдіївський, Вугледарський. Завдання тактичного рівня були – захопити міста-фортеці Донбасу, вийшовши зрештою на адмінкордони Луганської та Донецької області. А в Запорізькій області, де ми маємо гарні наступальні перспективи, створити оборонні рубежі (як свого часу намагалися в районі Херсона, але не встигли), а то й, накопичивши сил, намагатися просуватися далі, сподіваючись захопити Запоріжжя”.
Протяжність фронту – понад 1,2 тис. км, нагадує генерал. Сил явних у росіян на те, щоб ефективно діяти, було недостатньо. Але вони розуміли, наголошує експерт, що мають вікно можливостей десь до квітня, коли орієнтовно очікуються найбільш масовані постачання Україні важких озброєнь із уже підготовленими екіпажами.
“Тому з кінця січня росіяни кинули в хід те, що наскребли на той момент. Зуміли на різних напрямках просунутися на лічені кілометри, а десь і зовсім на сотню-другу метрів. Завдання не виконано. Зірвані всі терміни, – наголошує Ігор Романенко. – У свою чергу завдання ЗСУ – проведення стратегічної оборонної операції на Сході”.
За словами генерала, важливо на зазначених вище напрямках зупинити супротивника, “перемолоти” якнайбільше його живої сили та техніки. Змусити перейти до оборони. І, протримавшись ще хоча б березень, з квітня, за наявності стратегічних резервів, що надійшли (важка бойова техніка і підготовлені розрахунки), виявити слабкі місця ворога – і завдати удару. Провести ті самі контрнаступальні операції, про які так багато говориться останнім часом.
“Противник зосередив основні сили на трьох напрямках – Бахмутському, Сватово-Кременному, Вугледарському. У районі останнього росіяни зазнали великих втрат у техніці та особовому складі. Там знищено досить ведику кількість морпіхів із 155-ї та 40-ї бригад, понад 130 одиниць бронетехніки. Але захопити Вугледар так і не вдалося. Та сама історія з Бахмутом. Його штурмують з травня минулого року, але особливо інтенсивно останніх місяців п’ять, про його так і не взято. “Дедлайни” переносяться знову і знову. Останній був – на початок березня. Новий – хоча б упродовж березня, – зазначає Ігор Романенко. – Нещодавно з’явилася інформація, що міністр оборони країни-агресора – Шойгу – нібито побував під Вугледаром. І що він дав Мурадову звання генерал-полковника, а також наказ взяти Вугледар за будь-яку ціну. А техніки вже не вистачає, а постачання боєприпасів далеко не такого рівня, як раніше, а втрати особового складу колосальні. За добу ми часом викошуємо по батальйону противника. За тиждень – бригаду. Так, у ЗСУ теж серйозні втрати. Але в оборонних боях ми втрачаємо у рази менше, ніж загарбники”.
Отже, констатує експерт, завдання з “перемелюванням” окупаційних сил та засобів нами успішно виконується.
“Сподіваємося, – акцентує генерал, – зуміємо зірвати усі плани ворога (у тому числі щодо закидання на фронт сотень тисяч свіжомобілізованих – до тих майже 300 тисяч, які вже сюди кинуті) і вже незабаром розпочати активно деокупувати свої території”.
Нам потрібні нові види озброєння у достатній кількості та безперебійне забезпечення боєкомплектами та снарядами Політичний експерт Світлана Кушнір зізналася, що у неї викликає подив надто часте використання в аналітичних матеріалах Інституту вивчення війни слова “ймовірно”. Бо вже не раз, зазначає вона, аналітики ISW видавали прогнози. Мабуть, щоб уже не так піддаватися критиці, стали доречно і не дуже тулити це “ймовірно”, вважає експерт.
“Тепер по ситуації: війна – штука непроста, і буває так, що все йде в переможній тональності, а програш трапляється через дрібниці, яка аж ніяк не дрібниця. Закордонні партнери (і не тільки) вже всі вуха продзижчали з майбутнім контрнаступом Сил Оборони України. Називалися різні дати початку цього контраступу та напряму, де він ось-ось відбудеться. Думаю, що наш Генштаб, на це дивлячись, міг би за українською традицією відповісти саркастично “відчепіться вже від нас”. Але цього не робить із кількох причин”, – зазначає Світлана Кушнір.
За її словами, причина перша та основна – нам потрібні нові види озброєння у достатній кількості та безперебійне забезпечення боєкомплектами та снарядами Української Армії.
“Аналітики та політики всіх країн та мастей чудово обізнані про цю гостру проблему, – наголошує експерт. – Але, коли той же головком Валерій Залужний чи міністр оборони Олексій Резніков ставлять питання рубом, то західні партнери починають крутитись (так-так, ми дамо танки “Леопард”, але не 100, а два, і не завтра, а до кінця року) або обіцяти нам будівництво заводу із виробництва снарядів 155 мм калібру. Тобто Генштаб розраховує свої плани, виходячи з поточного стану справ на фронті та наявних ресурсів (важливо – тих, що реально є, а не колись можна бути) як матеріальних, як технічних, так і людських”.
Світлана Кушнір нагадує, що з моменту звільнення правобережної Херсонщини (восени), як ЗСУ, так й війська армії-агресора увійшли до стадії затяжного позиційного протистояння.
“Саме тому жоден населений пункт у Донецькій та Луганській областях росіянам не вдається взяти легко. ЗСУ максимально вимотують противника, максимально знищуючи його техніку та живу силу. І той факт, що переможної ходи загарбників немає і навряд чи буде, створює хороші передумови для більшого обсягу допомоги нам, а також – сум’яття та перестановку кадрів у вищому військовому керівництві збройних сил РФ, що теж йде нам у плюс. Поки російські бойові генерали змінюють місця свого застосування (а деякі пробують себе як танцюристи в стилі “ню”), нижче по вертикалі у військах йде розбрід і хитання. А де немає дисципліни – не буде й координації різних родів військ. Що дозволяє нам діяти ефективно – у рамках наших планів та можливостей. Утримання Бахмута тому яскравий приклад. Як і наші позиції в Авдіївці. Та й вся лінія східного фронту – цілісний вал нашої оборони”, – зазначає експерт.
На її думку, всім аналітикам зі словом “ймовірно” варто нагадувати, що якби на ранніх етапах вторгнення РФ українська армія була забезпечена на найвищому рівні — далекобійною артилерією, дронами-розвідниками, РСЗВ та штурмовиками-літаками — то питання “чий Крим?” вже не існувало.
“Не треба нагнітати, квапити нас, – наголошує Світлана Кушнір. — Накопичимо сил у співвідношенні хоча б 3 до 1, проведемо перепідготовку — і в потрібний момент, у певних місцях — вдаримо. А поки що, товариші-партнери, шліть засоби, танки та снаряди. Українські воїни знають, що з цим усім робити – і коли йти в атаку, щоб перемагаючи ворога, повертати окуповані території до складу унітарної держави Україна!”.
Читайте також на порталі “Коментарі” — головні висновки битви за Бахмут: чому завдання вже виконане – чого варто чекати далі.
