В оновленому звіті Інституту вивчення війни (ISW) зазначається, що так званий “великий” наступ РФ “наближається до кульмінації”, тоді як готується український. Тим часом деякі українські експерти не виключають, що окупанти можуть поперти на тій же Луганщині. Чому у війні більш ніж важлива інформаційна складова? Що вже показало російсько-українське протистояння, яке світ фактично спостерігає онлайн? Видання “Коментарі” із цими питаннями звернулося до експертів.
Брехня, пропаганда, спроба уявити біле чорним – завжди провалюються Телеведучий, медіаексперт, політичний оглядач Сергій Дойко впевнений, що справжнє прозріння дають лише правда та реалії.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал,
щоб першими дізнатися про найважливіші події!
“Коли людина стикається з реаліями та правдою, як би вона не хотіла їх сприймати, лише вони дають справжню картину. І лише тоді ситуація прояснюється. А в РФ ставка завжди робилася на запудрювання мозку. Досить згадати фразу російського олігарха Березовського – дайте мені пульт від телевізора, і я через півроку зроблю президентом табуретку. Не хорошу команду, не більше грошей, а пульт від телевізора. Це все, що треба розуміти про силу пропаганди”, – наголошує експерт.
За його словами, інформаційна складова у війні, у будь-якому конфлікті, не менш важлива, ніж власне військова.
“Від того, як ти доносиш ті чи інші меседжі – залежить колективне сприйняття ситуації. Якщо наші військові розуміють, що ми адекватно розуміємо ситуацію, без маніпуляцій, то вони й почуваються впевненіше. Як і ми цивільні. І кожний чесно тримає свій фронт. Адже, коли воїн розраховує на тил, а тил – на воїна, це додає сил усім. У ситуації з РФ — все з точністю до навпаки. Тим цікавіше спостерігати, як розвіюється їхня ж пропаганда, їхня брехня, самими ж росіянами. Днями ватажок ПВК “Вагнер” Пригожин заявив на зло кремлівським пропагандистам і політикам, що воювати доводиться саме з українською, а не натовською армією. Так, країни НАТО нам допомагають – озброєнням, фінансово. Але воюємо саме ми. І “кухар Путіна” сам розвінчує путінську пропаганду. Це дуже показово”, – наголошує Сергій Дойко.
Він наголошує, що рано чи пізно правда виходить на поверхню. У російському випадку – коли агресор стикається із реальною силою українського спротиву, а не з тією картиною, яку малює йому телевізор.
“Я співпрацюю з американським адвокатом, політичним стратегом, членом Ради директорів міжнародної правозахисної агенції WEST SUPPORT (США) Юрієм Ванетиком. Він уже понад 45 років громадянин США. Спілкується як консультант, адвокат у вищих колах. З топовими політиками, з губернаторами. Періодично мене питає – ну, як там у вас? Я розповідаю йому, які ракети летять, як чую вибухи. Як говорю з людьми, які самі пережили обстріли. І він потім цю інформацію від очевидця, від мене доносить до тих людей, з якими спілкується. Мовляв, мені особисто журналіст із Києва, який бачить усе на власні очі, спілкується з очевидцями, розповів таке… Сам Ванетик мені теж розповідає багато цікавих – правдивих – речей. Наприклад, пройшла інформація, що речник Палати представників республіканець Кевін Маккарті нібито відмовився приїхати в Україну, хоч його запрошував президент Зеленський. А він насправді не відмовився! Лише сказав, що проти “відкритих чеків” для України (бо республіканець, тому що обрали його, в тому числі, радикали, трампісти в Палаті представників, а також, тому що це — цілком логічна вимога, здійснювати контроль за використанням багатомільярдної допомоги ), але наголосив, що йому не потрібно їхати до Києва, щоб розуміти, яке зло РФ творить в Україні. Тож – важливо правильно розставляти акценти, не виривати щось із контексту!” – пояснює експерт.
Правда, впевнений він, завжди перемагає. І ті ж російські пропагандисти, які вже брали Київ за три дні, на другому році повномасштабної війни змушені визнавати – не так усе й просто з Україною, чомусь немає у “другої армії світу” поступу і після чергового “великого наступу”.
“Брехня, пропаганда, спроба уявити біле чорним – завжди провалюються. Інформаційна складова має бути від очевидців, від тих, хто сам відчув на собі. Скрізь. Завжди. Особливо під час війни. Так ми й маємо доносити правду”, – констатує Сергій Дойко.
З лютого ж 2022-го Україна в боях за розуми та серця українців, європейців, американців – не лише не програвала, а зазвичай перемагала агресора Політтехнолог, експерт Українського центру суспільного розвитку Юрій Подорожній пояснює:
“Інформаційна війна – явище не нове. Завжди сила армії мала підкріплюватися завоюванням душ і умів будь-якої зі сторін у війні. Але, напевно, вперше війна такого масштабу відбувається практично в онлайн-режимі на тлі колосальної боротьби як української, так і російської сторони в інформаційній сфері”.
На думку експерта, з моменту повномасштабного настання агресора українська влада враховувала помилки в інформаційній сфері, зроблені на початку війни – у 2014 році.
“Тоді ми не встигали за російською пропагандою як в окупованих Криму, Донеччині та Луганщині, так і на світовій арені. З лютого ж 2022-го Україна у боях за розуми та серця українців, європейців, американців – не лише не програвала, а зазвичай перемагала агресора. Це не лише підкріпило можливості ЗСУ на полі бою, а й практично весь рік подвоювало наші військові перемоги”, – наголошує Юрій Подорожній.
Він наголошує, що Росія з початку масованого вторгнення розраховувала на паніку та хаос, які б розчищали дорогу окупаційним військам. Але адекватні дії в інформаційному просторі організували українське суспільство та створили залізобетонний союз між армією та народом, зазначає експерт.
“Цього року росіяни вкотре намагалися залякати Україну своїм контрнаступом. Пік цієї кампанії припав на січень. Проте активні дії ЗСУ та правильно збудована протидія цієї кампанії призвели до того, що вже Росія на своїх пропагандистських каналах та інших платформах активно обговорює український контрнаступ. І не лише обговорює, – наголошує Юрій Подорожній. – Наприклад, у Криму почали копати окопи”.
Читайте також на порталі “Коментарі” — чи ведеться підготовка до переговорів України та Китаю на найвищому рівні: Володимир Зеленський зняв інтригу.
