На початку нового року багато хто з нас задумується про свої цілі на найближчі місяці. І коли ми це робимо, варто звернути увагу не лише на самі плани, а й на причини, через які ми їх складаємо.
Наприклад, якщо ви плануєте написати роман, що є основною причиною цього бажання? Заради чистого задоволення від створення вигаданого світу, населеного цікавими персонажами? Або, можливо, ви любите літературу та хочете зробити цінний внесок у свою культуру? Можливо, ви просто хочете довести собі, що здатні бути опублікованими, чи прагнете слави, а написання бестселера здається чудовим шляхом до визнання?
Відповідно до «теорії самовизначення», кожне з цих запитань представляє окреме джерело мотивації з різними наслідками – хорошими та поганими – для нашої продуктивності та добробуту. Це дослідження свідчить про те, що, обираючи правильні цілі з правильних причин, ви будете більш залученими та рішучими, а також отримаєте більше задоволення від свого успіху.
В основі теорії лежить оптимістичне уявлення про те, що більшість людей мають природне бажання навчатися та розвиватися. «Це базується на припущенні, що люди орієнтовані на зростання», – стверджує Аня Ван ден Брок, професор факультету економіки та бізнесу KU Льовен, Бельгія.
Орієнтація на зростання найбільш помітна в ранньому віці, але дорослі також можуть відчувати вроджене захоплення та цікавість до певних видів діяльності, що робить саме виконання завдання нагородою. (Просто подумайте про ситуацію, коли ви були настільки поглинені діяльністю, що не помітили, як минув час.) Це явище називають «внутрішньою» мотивацією.
Однак часто нам може не вистачати внутрішньої мотивації для виконання завдання, необхідного для досягнення поставлених цілей, і тому нам потрібно заохочувати себе – або отримувати заохочення ззовні – за допомогою різних форм «зовнішньої» мотивації.
До них належить:
Ідентифікація: Хоча вам може не подобатися сама діяльність, вона може перекликатись із вашими ширшими цінностями і цілями, надаючи іншу форму мотивації. Для викладача це може бути визнання важливості освіти та її ролі в покращенні майбутнього студентів, що спонукає їх витрачати додаткові години на оцінювання домашніх завдань; для романіста-початківця це може бути відчуття, що вони створюють значущий літературний твір, який змушує їх переглядати свій рукопис, навіть якщо сам акт написання часом може здатися трудомістким.
Інтроекція: іноді ми тиснемо на себе, щоб зберегти своє его та самооцінку. Тобто ви переживаєте, що якщо ви не досягнете своєї мети, вам буде соромно і ви почуватимете себе невдахою.
Зовнішнє регулювання: іноді мотивація походить виключно від зовнішніх винагород, таких як слава та багатство. На деяких робочих місцях зовнішнє регулювання може відбуватися у вигляді бонусів за результатами роботи та підвищення зарплати. Ви продовжуєте докладати зусиль, щоб отримати гроші, навіть якщо ви вважаєте самі завдання досить нудними та безглуздими.
Якщо людям не вистачає вищезгаданих форм мотивації, то у них з’являється амотивація. Так, люди з амотивацією зазвичай мають низьку продуктивність і залученість.
Психологи, які вивчають теорію самовизначення, розробили різні опитувальники для вимірювання кожного з цих типів мотивації в багатьох різних контекстах – і протягом останніх двох десятиліть досліджень з’явилися деякі дуже чіткі закономірності.
Як і очікувалося, внутрішня мотивація – невід’ємний інтерес або задоволення, викликане самою роботою – призводить до отримання більшого задоволення від роботи, вищого рівня залученості та проактивності. До того ж, внутрішня мотивація є надійним захистом від вигорання. Ідентифікація – відчуття того, що робота є важливою чи значущою – також є невід’ємною складовою хорошого самопочуття, і, як виявилося, має неабияке значення для продуктивності роботи.
Дослідники також вважають, що розуміння власних джерел мотивації може покращити досвід роботи. Самосвідомість є принципово важливою. Одна з ключових речей — зрозуміти, чого ви насправді хочете від роботи. Для когось – це хороші стосунки з колегами, а для когось – можливість постійного навчання та розвитку. Зрозумівши, що саме для вас важливо, ви зможете знайти можливості отримати вигоду з цих факторів.
На рівні менеджменту важливо, щоб керівники уважно слухали, коли їхні співробітники висловлюють ці мотиви, і докладали щирих зусиль, щоб забезпечити необхідні ресурси, які дозволять працівникам переслідувати ці інтереси. Такий підхід може бути набагато ефективнішим у стимулюванні робочої сили, ніж пропозиція премії наприкінці року найпродуктивнішому члену команди. У конкурентних сферах цей підхід можна використовувати зовсім протилежним чином, але все одно на вашу користь. Наприклад, у покері знання того, що спонукає ваших опонентів до гри, може допомогти вам визначити, яку тактику використовувати проти них.
Теорія самовизначення працює не тільки в роботі; її також можна використовувати у хобі.
Наприклад, ви хочете вивчити іноземну мову тільки тому, що зможете вразити друзів чи колег? Або ж ви зацікавлені культурою чи маєте конкретну потребу спілкуватися з носіями мови? Якщо останнє, то ви помітите наскільки легше вам дається процес навчання та наскільки більше задоволення ви від нього отримуєте порівняно з кимось, хто просто хоче похизуватися статусом багатомовності.
Зрештою, життя коротке, і за відведений нам час не завжди можна втілити всі плани в реальність. Теорія самовизначення нагадує нам, що ми повинні бути вибірковими щодо діяльності, якою ми займаємося. Якщо ви зосереджуєтеся на цілях, які є найбільш значущими та приємними для вас, і ігноруєте ті, які були нав’язані ззовні, самовдосконалення буде не клопотом, а джерелом радості.