Президент Турецької Республіки Реджеп Тайіп Ердоган зателефонував президенту Азербайджанської Республіки Ільхаму Алієву і пообіцяв допомогу у конфлікті проти Вірменії, що спалахнув з новою силою. Тим часом ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку, куди зараз входять Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан), до якої звернулася Вірменія з метою надання допомоги, нічого конкретного не обіцяє. У які ігри зараз грає Туреччина – і до чого це все може привести? Чому це важливо, зокрема, у ракурсі війни Росії проти України? Видання “Коментарі” із цими питаннями звернулося до експертів.
Вплив Росії у регіоні падає, а Туреччини – зростає, і це буде проявлятися також у Центральній Азії, Сирії, Балканах Народний депутат України VIII скликання, експерт Українського інституту майбутнього, президент аналітичного центру “Політика” Ігор Попов розмірковує так:
“Відновлення бойових дій на Кавказі вкотре підтвердили важливий факт – російська армія не може вести дві війни за межами своєї території одночасно. Для війни в Україні було передислоковано підрозділи із Сирії та Вірменії. Росія послабила свої позиції і одразу отримала результати. Вірменія звернулася за допомогою до ОДКБ, але ця організація виявилася в даному випадку “паперовим тигром” і не змогла забезпечити виконання принципу колективної безпеки. Росія вже не може захищати своїх союзників. Це, до речі, зауважила і член ОДКБ Білорусь, яка вже півроку уникає залучення до наземної операції проти України”.
Подібні геополітичні уроки, впевнений експерт, є важливими для України при побудові власної моделі безпеки.
“Цього тижня було опубліковано рекомендації щодо створення гарантії безпеки, розроблені експертами групи Єрмака-Расмуссена. У цьому комплексному документі пропонується як посилення Збройних сил України, так і чіткі зобов’язуючі гарантії від країн-партнерів. Серед партнерів також названо і Туреччину, яка посилює свою присутність у регіоні”, – зазначає Ігор Попов.
За його словами, Туреччина проявила себе у російсько-українській війні фактично як союзник України, хоча публічно декларувала нейтралітет.
“Туреччина тримає закритими протоки і не дає Росії посилити свій флот у Чорному морі. Турецькі “Байратари” відіграють важливу роль у бойових операціях ЗСУ. Саме Туреччина стала посередником у “зерновій угоді” та інших багатосторонніх переговорах”, – нагадує експерт.
У конфлікті на Південному Кавказі, продовжує він, Туреччина виявляє себе як союзник Азербайджану. Разом вони поступово реалізують та вирішують комплекс завдань із безпеки.
“Вплив Росії у регіоні падає, а Туреччини – зростає, і це буде проявлятися також у Центральній Азії, Сирії, на Балканах. Турецьке керівництво грає одночасно на кількох дошках, і тому може планувати багаторівневі комбінації. Так, вони виставляють вимоги щодо курдських організацій замість членства в НАТО для Швеції та Фінляндії. Загострення відносин із Грецією Туреччина також зможе використати для отримання певних поступок в інших регіонах своїх стратегічних інтересів. Джордж Фрідман у своїх футурологічних прогнозах на найближчі сто років прогнозував значне посилення у регіоні Польщі та Туреччини. І з обома цими країнами Україна налаштовує стратегічне партнерство”, – констатує Ігор Попов.
Відмова ОДКБ допомогти одному зі своїх членів демонструє, що її не існує як організації, яка гарантує безпеку тим, хто до неї входить Те, що відбувається на Кавказі – між Вірменією та Азербайджаном та силами, які стоять за їхньою спиною (за вірменами – ОДКБ, за азербайджанцями – Туреччина), є чудовою ілюстрацією того, що таке стратегічний союз здорової людини – та стратегічний союз із Росією. Так вважає виконавчий директор у Центрі прикладних політичних досліджень “Пента”, політичний експерт Олександр Леонов.
“Ми бачимо, що Азербайджан збудував із Туреччиною міцні стратегічні відносини. У цьому вся ракурсі відбувається просування турецьких інтересів на Кавказі. Їхнім провідником виступає Азербайджан, одержуючи натомість величезні інвестиції, військово-політичну підтримку. Все це відбувається в режимі реального часу з дотриманням інтересів і Анкари, і Баку. Результатом стало фактично повне відновлення азербайджанського контролю над Нагірним Карабахом та військова поразка Вірменії”, – наголошує експерт.
З Вірменією, зазначає він, ситуація з точністю навпаки.
“З погляду Москви прем’єр-міністр Пашинян прийшов до влади на хвилі народних протестів. Це неприпустима річ, порахували у Кремлі. У результаті РФ не змогла вибудувати стратегічний союз із людиною, яка малоприємна її керівництву. Було допущено низку помилок, які призвели не лише про військову поразку Вірменії, а й про політичне фіаско Росії”, – наголошує Олександр Леонов.
Він нагадує, що після того, як Вірменія офіційно звернулася до ОДКБ по допомогу, їй фактично відмовили.
“Це загрожує далекосяжними наслідками, – упевнений експерт. – Адже відмова ОДКБ допомогти одному зі своїх членів демонструє, що її не існує як організації, яка гарантує безпеку тим, хто до неї входить. І якщо Росія хотіла в такий спосіб покарати Вірменію, вона покарала ще й себе. Виходить, що як інструмент ОДКБ, тепер не зможе використовуватися РФ. Якщо є прецедент, коли всі проігнорували прохання про допомогу, подібним чином можуть надійти й надалі. У тому числі стосовно Росії. Думаю, найближчим часом ми зможемо вийти низку держав з ОДКБ, а то й зовсім розвал цієї організації”.
Читайте також на порталі “Коментарі” — не дозволяйте дурити себе: Кадиров раптом розповів, чому росіяни влаштували втечу на Харківщині.
