Глава української розвідки Кирило Буданов заявив, що Україна готова допомогти Молдові позбутися окупантів у Придністров’ї. Чи реальний такий варіант? Які сценарії розвитку подій щодо Придністров’я? Видання “Коментарі” із цими питаннями звернулося до експертів.
Україна може сприяти реінтеграції Придністров’я до складу Молдови різними засобами Директор програми досліджень безпеки та оборонної політики Групи стратегічних та студій безпеки Артем Філіпенко пояснює:
“Проблема Придністров’я сьогодні – це не лише внутрішня справа Молдови, а й питання національної безпеки України. Тому Україна об’єктивно зацікавлена у якнайшвидшій ліквідації цього сепаратистського анклаву”.
Натомість, зазначає експерт, необхідно розуміти кілька факторів.
“Де-юре Придністровський регіон – частина території Республіки Молдова, – пояснює він. – Більш того, Придністров’я, згідно з документами, що ще діють, є стороною переговорів у процесі врегулювання. Переважна більшість жителів Придністровського регіону – громадяни Молдови. Вірніше, мають кілька громадянств, зокрема Росії та України. Тому будь-які воєнні дії щодо Придністров’я Україна може здійснювати лише на прохання офіційної влади Молдови. Або як варіант у відповідь на агресивні дії з боку російського військового контингенту, розташованого в Придністров’ї. Або незаконних збройних формувань Придністров’я”.
На даний момент, зазначає Артем Філіпенко, навряд чи варто очікувати від Республіки Молдова будь-яких активних дій щодо Придністров’я. Основна увага молдавської влади зараз зосереджена на внутрішніх проблемах, насамперед складної економічної ситуації.
“Але Україна може сприяти реінтеграції Придністров’я до складу Молдови різними засобами. Насамперед, наданням політичного та економічного тиску на цей регіон та його верхівку, – наголошує експерт. – Не секрет, що багато представників Придністровського керівництва мають українське громадянство, а також власність та бізнес на території України. Очевидно також, що одним із наслідків російсько-української війни має стати перегляд переговорного формату щодо придністровського врегулювання. Нинішній формат “5+2″ (у якому Молдова та Придністров’я – сторони переговорів, ОБСЄ, Україна та Росія – гаранти, а ЄС та США – спостерігачі) не працює та нежиттєздатний ні зараз, ні у майбутньому. Україна може порушити питання про зміну переговорного формату”.
Головна перевага, яку ми отримали б від “остаточного вирішення придністровської проблеми” — публічне приниження Кремля На думку експерта Міжнародного інституту демократій, екс-командира 2-ї роти 24-го батальйону “Айдар” Євгена Дикого, з військового погляду Придністров’я є “легкою здобиччу” для ЗСУ.
“Шість тисяч росіян, половина з яких насправді не росіяни, а місцеві, набрані за контрактами у ЗС РФ, та 3 тисячі місцевої квазі-армії, ще й у поєднанні з географією регіону (вузька смужка між правобережною частиною Молдови та Україною) – можна взяти під контроль силами однієї-двох піхотних бригад протягом доби. Боєздатність “опонентів” там дуже сумнівна, озброєння замало для серйозного опору. Більше того, в самому Придністров’ї це чудово усвідомлюють, – зазначає експерт. – І не факт, що навіть чинили б реальний опір у разі нашого входження на територію анклаву. Росія ж із чисто географічних причин не має можливості надати придністровському контингенту реальну допомогу”.
Євген Дикий вважає, що для нас “зачистка” Придністров’я від росіян була б дуже корисною і у військовому розумінні, і насамперед політично.
“Хоча сам по собі придністровський контингент військ РФ недостатньо боєздатний для створення загрози Одесі та області, а вторгнення звідти виглядає абсолютно нереальним, у разі наближення фронту до Одещини наявність цього анклаву за спиною може стати критично важливим чинником. Також додатковими “бонусами” є склади боєприпасів у Ковбасній, – зазначає експерт. – Утім, поки що невідомо чи боєприпаси там придатні для використання, чи чекають недешевої утилізації. Плюс – маємо потенційно до трьох тисяч військовополонених громадян РФ (що актуально за нинішньої асиметричності наших та ворожих “обмінних фондів”).
Але, продовжує експерт, головна перевага, яку ми отримали б від “остаточного вирішення придністровської проблеми” — публічне приниження Кремля, а також сигнал, що наша війна, крім усього іншого, повинна призвести до деокупації всіх територій, які починаючи з 1990-х років окупувала РФ. А також, що Кремль безсилий цьому щось протиставити.
“У Грузії, наприклад, такий сигнал може призвести до дуже значних політичних змін, – вважає Євген Дикий. – Однак саме у політичній, а не військовій площині є й головна перешкода у реалізації зазначеного сценарію. Ми не можемо увірватися на територію незалежної Молдови без запрошення легітимної влади цієї дружньої країни. Інакше наші дії виглядатимуть юридично нічим не відмінними від дій РФ. Прохання про деокупацію Придністров’я має надійти з Кишенева. А поки що на це немає навіть натяку. Чи Молдова настільки боїться будь-яких бойових дій на своїй території, що вважає меншим злом, поки терпіти статус-кво (який, слід визнати, вкрай відмінний від ситуації в “ЛДНР”, Абхазії чи Осетії — спалахів насильства не спостерігається після 1992 року , Придністров’я частково інтегровано з правобережною Молдовою, абсолютна більшість населення має два чи три паспорти, включаючи молдавський, значна частина бере участь у виборах у Молдові тощо). Чи Кишинів не впевнений, що після деокупації від росіян Україна відразу поверне Молдові контроль над регіоном, де етнічні українці складають третину населення, і який до 1940 року був частиною УРСР (адже під час придністровської війни 1992 року Україна займала вкрай двозначну позицію — формально єдність). Молдови і засуджувала “сепаратистів”, водночас не перешкоджала українським добровольцям воювати на боці “ПМР” і вільно пропускала російські війська через українську територію, що й визначило перемогу РФ у тій війні)”.
Тому, резюмує експерт, питання про деокупацію Придністров’я силами ЗСУ – питання не так до головного ВСУ Залужного, як до глави МЗС Кулеби. І якщо українські дипломати домовляться з владою Молдови, яка попросить нас про допомогу в деокупації — технічно проблема може бути вирішена дуже оперативно, підкреслює Євген Дикий.
Однак без такого запрошення, констатує він, наша інтервенція туди виглядатиме щонайменше сумнівно. І можлива, хіба що, за умови, що росіяни з території ПМР першими вчинять напад на українську територію (від чого вони, швидше за все, утримаються, чудово розуміючи безперспективність подібної авантюри).
Читайте на порталі “Коментарі” — попит на газ зростає: як стимулювати видобуток в Україні – коли зможемо повністю забезпечити себе газом.
