Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба повідомив, що перший етап “дипломатичної боротьби” за гарантії безпеки для України вже завершено. Наразі нібито йде друга фаза, під час якої українські дипломати напрацьовують деталі гарантій безпеки. А глава Офісу президента Андрій Єрмак зазначив, що перші напрацювання вже майже готові, і наприкінці серпня планується презентувати “дуже потужний документ”. Якими мають бути ці гарантії, щоб вони спрацювали? Портал “Коментарі” із цим питанням звернувся до експертів.
Не дипломати зробили цей перший етап, а активна частина українського суспільства, добровольці та ЗСУ Керівник Центру суспільно-інформаційних технологій “Форум”, політичний експерт Валерій Димов нагадує, що 29 березня громадськості вже було представлено так звані гарантії безпеки після “посидень” у Стамбулі. І громадськість, і ЗСУ різко негативно поставилися до них.
“Голова української делегації Арахамія (він же керівник фракції “Слуга народу”), а також радник глави Офісу президента – Подоляк, головний інформаційний представник, заявили тоді, що буде розроблено певні гарантії для України. Причому серед гарантів буде й Росія, яка з розряду агресора раптом виводилася до розряду посередників та гарантів. Крім того, оголошувалися інші держави-гаранти, зокрема конкуруючі між собою. Фігурували не тільки зрозумілі нам США, Британія, Канада та Польща, а й Китай, Ізраїль, Туреччина, які мають різні інтереси. До такого представництва виникали цілком резонні питання. У результаті активна частина українського суспільства та ЗСУ відкинули подібні пропозиції. Насамперед, через включення до гарантів Росії”, – пояснює експерт.
Наразі, продовжує він, розробляється новий документ групою “Єрмака-Расмуссена”.
“Очевидно, якщо там є екс-генсек НАТО, за основу береться якась система гарантій для країни, яка не входить до Альянсу, але прагне туди (і це легітимізовано українським суспільством, на що доводиться реагувати владі, яка в той же час помічена в антинатовській риториці). Тож не дипломати зробили цей перший етап, як запевняє Кулеба, а активна частина українського суспільства, добровольці та ЗСУ”, – наголошує Валерій Димов.
На його думку, найкращою гарантією стала б 5-та стаття Статуту НАТО, згідно з якою напади на одну з держав Альянсу є нападом на весь блок.
“Але ми розуміємо, що поки що отримати такі гарантії Україна не може. Адже ми – країна, що воює. Причому воююча з державою, яка, хоч як це абсурдно, залишається постійним членом Ради безпеки ООН. Отже блокуватиме будь-які спроби припинення агресії, які не задовольнять РФ. Крім того, Росія – ядерна держава. І це виклик для всього світу. Тому очевидно напрацьовуються гарантії щодо того, що буде після війни”, – вважає експерт.
А після війни, впевнений він, буде зовсім інша безпекова система. І навіть НАТО, схоже, вийде зовсім іншим із цього конфлікту.
“Припускаю, що низка держав справді надасть нам відповідні гарантії безпеки. У цьому слід розуміти, що така гарантія – власні збройні сили, оснащені новітніми зразками озброєнь. Плюс – сучасна економіка, яка може забезпечувати необхідну чисельність та якість збройних сил. Тож, найімовірніше, гарантії ми отримаємо від країн, потужних не лише у військовому, а й у фінансово-економічному плані. Які будуть допомагати нам відроджуватись після війни. У нових реаліях. Реаліях, коли сама Україна та її збройні сили стануть однією з найпотужніших основ нової системи безпеки, – прогнозує Валерій Димов. – Треба розуміти, що Путін своєю агресією не лише реанімував та відродив НАТО, а й зробив громадян України та власне Україну незворотно пронатовськими. Тож основою нової сучасної системи безпеки в євроатлантичному просторі будуть Україна та наші союзники – як країни-переможці”.
Якась архітектура гарантій безпеки можлива лише при розумінні нового статус-кво Політичний експерт Богдан Бондаренко вважає, що перший етап у ракурсі гарантій безпеки пов’язаний із допомогою, яку нам уже надали союзники. У тому числі з дипломатичною підтримкою щодо суверенності України тощо.
“Далі йдеться про варіант напрацювання якогось механізму, в рамках якого Україна отримає якісь міжнародні гарантії. Але ключова проблема полягає в тому, що міжнародне право, яке регулюватиме цей процес, працює лише в умовах стабільного світопорядку, – зазначає експерт. – Тобто коли ті чи інші країни, пов’язані певними інтересами з якимсь об’єктом чи суб’єктом, зацікавлені в тому, щоб міжнародне право працювало. Якщо ж змінюється статус-кво, баланс сил, якщо одна з країн починає ламати усталений світопорядок, систему глобальної безпеки (як зараз робить Росія), то будь-які механізми, дієві раніше, перестають працювати”.
Тому, пояснює Богдан Бондаренко, зараз йдеться про те, що деякі країни візьмуть на себе колективне зобов’язання щодо гарантій безпеки України в майбутньому.
“Не виключено, що після перемоги над російською агресією буде спроба включити до цих домовленостей як потенційну загрозу те, що утворюється на місці нинішньої РФ, – вважає експерт. – Слід розуміти, що якась архітектура цих гарантій можлива лише за умови розуміння нового статус-кво, який визначається зараз на полі бою. Враховуючи, що ситуація в динаміці поки що рано говорити про те, якими можуть бути ці гарантії”.
Читайте також на порталі “Коментарі” – вбивство Дугіної, ядерний шантаж на ЗАЕС, судилище над “азовцями”: що задумали у Кремлі.
