Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу, виступаючи разом із генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом у Стамбулі, заявив, що Швеція та Фінляндія ще не виконали всіх зобов’язань щодо угоди, яка підтверджує їхні заявки на вступ до Альянсу. Мовляв, вони все ще мають зробити конкретні кроки. Про що говорять такі дії Туреччини, враховуючи, що лише вона фактично блокує остаточне прийняття Швеції та Фінляндії в НАТО? Чи є шанс, що вони стануть членами Альянсу до кінця року? Як ситуація може розвиватись далі? Видання “Коментарі” із цими питаннями звернулося до експертів.
Турецьке керівництво вміло користується можливостями, що відкрилися через російську агресію проти України Керівник Центру суспільно-інформаційних технологій “Форум”, політичний експерт Валерій Димов пояснює:
“Ердоган має зараз досить широке вікно можливостей для просування інтересів – і Туреччини, і своїх особистих як лідера республіки. Це і питання взаємодії з Грецією, і торги з приводу вступу в НАТО Швеції та Фінляндії, і зернова угода (яку намагалася зірвати Росія і натрапила на жорстку турецьку позицію – зерновий коридор продовжить працювати, а Туреччина не більше не менше врятує світ від голоду) й інші аспекти, що так чи інакше дають можливість демонструвати амбіції офіційної Анкари. І багатовекторність її політики. З тієї ж РФ, яка отримала ляпас від Туреччини в контексті зернової угоди, а також у Нагірному Карабаху (росіяни не змогли допомогти вірменським партнерам з ОДКБ, коли азербайджанці під час покровительства турків вирішували питання силовим шляхом), Ердоган веде активні переговори про перетворення своєї країни на газовий хаб”.
Турецьке керівництво, наголошує експерт, вміло користується можливостями, які відкрилися через російську агресію проти України, що призвела до послаблення РФ та нових викликів. У тому числі, просуючи свої інтереси на тлі прагнення Швеції та Фінляндії, які традиційно були символами нейтральності, стати членами НАТО.
“Обидві ці скандинавські країни є реально демократичними. А тому деякі організації, які визнані в Туреччині терористичними, користувалися у Швеції та Фінляндії юридичними нормами, щоб суб’єктивізуватися там і загалом у Європі як опозиція офіційній Анкарі. Зрозуміло, що курдська проблема завжди була головним болем для будь-якої турецької влади. І Ердоган намагається вирішити її, використовуючи проти шведів і фінів, що прагнуть до Альянсу, такий важіль впливу як блокування з руху в НАТО – з метою повернути і покарати своїх опонентів. Крім того, він намагається якось вирішити питання щодо ембарго на певні види озброєнь (у тому числі новітні американські літаки), запровадженого проти Туреччини після того, як вона пішла на покупку російської зенітної ракетної системи великої та середньої дальності. С-400”, – пояснює Валерій Димов.
Він вважає, що Швеція і Фінляндія в найближчій перспективі стануть членами НАТО, а Туреччина продовжить зміцнюватися в ролі регіонального лідера, у тому числі перебираючи під свій контроль території, що раніше вважаються зонами впливу Росії, що стрімко слабшає через війну проти України.
Не можна виключати, що ця позиція Анкари є частиною її багатоходівки, зокрема в контексті зернової угоди. На думку кандидата політичних наук, політексперта Дмитра Гаврилюка, заява Туреччини свідчить, що вступ Швеції та Фінляндії в НАТО до кінця 2022-го навряд чи можливий. Ситуація, зазначає він, стає заручником геополітичних гамбітів Анкари.
“Я не виключаю, що Туреччина шукає не лише політико-економічних вигод, а й намагається зіграти роль “доброго поліцейського” для Росії. Відповідно, таку заяву глави турецького МЗС можна трактувати як дипломатичний та геополітичний реверанс у сторону РФ. Ердоган стримує прагнення російської сусідки – Фінляндії – якнайшвидше стати членом НАТО. Відповідно, стримує появу військ Альянсу біля кордонів РФ”, – пояснює Дмитро Гаврилюк.
Не можна виключати, продовжує він, що ця позиція Анкари є частиною її багатоходівки, зокрема в контексті зернової угоди, яка вигідна не лише Україні, а й Туреччині.
“Водночас, я переконаний, що вступ Швеції та Фінляндії – це не ймовірність, а програмований результат майбутнього. Щоправда, швидше за все, вже 2023 року”, – робить висновок експерт.
Ердоган нікуди не поспішає — дотискатиме до останньогоПолітолог, професор кафедри міжнародних відносин НАУ Максим Ялі не сумнівається, що Туреччина, користуючись можливим правом вето на вступ Швеції та Фінляндії в НАТО, намагається максимально використати ситуацію для досягнення своїх національних інтересів.
“Швеція та Фінляндія надавали істотну, в тому числі фінансову підтримку курдам на території Сирії, коли ті воювали з військами Асада. На території Туреччини майже 20% населення становлять курди. Для офіційної Анкари це загроза. І визнання Робочої партії Курдистану – терористичною організацією – одна з ключових вимог Туреччини. Як і депортація терористів (з точки зору офіційної Анкари) з території Швеції та Фінляндії – до Туреччини”, – пояснює Максим Ялі.
За його словами, враховуючи, що далеко не за всіма пунктами є прогрес, Ердоган продовжує тиснути на те, щоб усі вимоги були виконані.
“Окрім політичних, є й економічні моменти. Туреччина зацікавлена залучити інвестиції, зокрема шведські, а потім наполягає на знятті ембарго на постачання озброєння, – зазначає Максим Ялі. — Ердоган нікуди не поспішає. Дотискатиме до останнього. Президентські вибори в Туреччині намічені на літо наступного року і політичні дивіденди йому від цих торгів було б логічно отримати ближче до них. А тому припускаю, що переговори затягнуться саме до того періоду. Ердоган може мати і додаткові бажання, приміром, щодо опозиції, представники якої отримали статус біженців на території Швеції та Фінляндії. Але, зрештою, ситуація вирішиться. На тлі російської агресії проти України, влади Швеції та Фінляндії значно важливіше якнайшвидше приєднатися до НАТО, ніж не йти на турецькі умови. Тим більше, що їхнє виконання не викличе серйозної негативної реакції у суспільства, яке не надто досить великою кількістю переселенців зі сходу”.
Читайте також на порталі “Коментарі” — Путін назвав кількість мобілізованих росіян, яких вже відправив воювати в Україну.
