З подачі провладної монобільшості в Україні готуються до впровадження накопичувальної пенсійної системи (законопроект №9212). Вона передбачає добровільну сплату внесків як роботодавцем, так і працівниками. Планується, що працюючі українці до 55 років або самозайняті (зокрема ФОП) добровільно сплачуватимуть щомісячно внески із зарплати у розмірі: 2023 рік – 1%, 2024 – 1,5%, 2025 – 2%. Що ви думаєте з цього приводу? Чи насправді українці вже готові до переходу на накопичувальну пенсійну систему? Чи варто це робити під час війни? Видання “Коментарі” із цими питаннями звернулося до експертів.
Якщо і вводити накопичувальну пенсійну систему, то лише після війниВиконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзін нагадує, що фактично з першого дня роботи парламенту нового скликання “слуги” активно просували ідею накопичувальної пенсійної системи (НПС). Не відмовилися від неї під час війни.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал,
щоб першими дізнатися про найважливіші події!
“Я не проти НПС. Але розпочинати її слід після війни – на початку періоду відновлення України”, – зазначає експерт.
Він зазначає, що запропонований законопроект побудований таким чином, що 1%, 1,5%, а потім і 2%, які роботодавець перераховуватиме до Накопичувального пенсійного фонду (і держава солідарно перераховуватиме таку саму суму), здійснюватиметься з Єдиного соціального внеску ( ЄСВ).
“По суті, людина не витрачатиме більше. Вона і так цих грошей не бачить, бо вони йдуть до Пенсійного фонду України (ПФУ) – на даний момент солідарного. З цієї точки зору, начебто, непогано все виходить. Однак є низка питань. Чому постало питання про НПС? Бо немає грошей у солідарній системі. Нема грошей на гідну пенсію людям, на індексацію. У нас демографічна яма, величезна кількість біженців. А нинішній солідарний Пенсійний фонд наповнюється з ЄСВ, який сплачується із зарплати людей, які працюють у країні. Тобто чим менше працюючих, чим більше мігрантів, тим, природно, менше коштів надходить до ПФУ. І тим більше бюджетних коштів йде на перекриття різниці між необхідною щомісячною сумою на пенсії – і того, що надходить із ЄСВ. А тепер уявіть собі, що за того божевільного дефіциту, який є сьогодні, ви ще скоротите на 1-1,5%-2% перерахування з ЄСВ до солідарного ПФУ. Там буде ще менше грошей”, – наголошує Олег Пендзін.
А пенсії треба сплачувати постійно. Хто компенсатор? Все той же бюджет, який при запровадженні НПС має ще розщедритися і на солідарну цифру 1-1,5%-2% того, що перерахує роботодавець, акцентує економіст.
“За попередніми оцінками, сума, яку необхідно додатково перераховувати бюджету, становитиме близько 30 млрд грн. У держбюджеті-2023 фактична видаткова частина трохи більша за 3 трлн грн. Тоді як фактична доходна – 1,3 трлн. Різниця покривається за рахунок запозичень. Тобто ми збираємося запозичувати ще більше, щоб запустити НПС? Відповіді немає. Починати впроваджувати накопичувальну пенсійну систему можна за значного зростання економіки. Але точно не за наших нинішніх умов”, – упевнений експерт.
Крім того, продовжує він, викликає питання розумність збереження передбачуваних “пенсійних” грошей на тривалий час.
“У нас дуже висока інфляція. Близько 22-23%. У законопроекті написано, що гроші, які будуть зібрані у вигляді накопичувальних внесків, “консервативно інвестуватимуться”. На сьогоднішній момент єдиний такий спосіб – купівля облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), так званих “військових облігацій”. Сьогодні їх можна купити – за хорошого тривалого розміщення – під 16% річних. Інфляція більша на 6-7%. За рахунок чого покриватиметься різниця? Реальна вартість грошей губиться. Тож ні про яке інвестиційне примноження не йдеться. В умовах військової економіки ви постійно матимете зменшення реальної вартості грошей”, – констатує Олег Пендзін.
Ситуація у нас погіршується з кожним днем, відкладати НПС – не можнаЕкономічний експерт, президент Інвестиційної групи “УНІВЕР” Тарас Козак міркує так:
“Бачимо чергову спробу зрушити з місця непідйомну скелю, яка називається обов’язковим пенсійним накопиченням. Суть у тому, щоб замінити солідарну систему, коли одне покоління, яке працює, сплачує внески, що йдуть на виплати пенсій поколінню, яке вже завершило трудову діяльність”.
Демографічні проблеми, на які ми ніяк не можемо вплинути (війна, криза, падіння народжуваності, виїзд за кордон мільйонів українців) призводять до того, що у нас скорочується кількість працюючих, пояснює експерт. А ось кількість пенсіонерів – зростає. І тому що раніше в Україні було більше населення, і через збільшення тривалості життя. Це, наголошує Тарас Козак, призводить до перекосів в економічному плані. Коштів, які збираються як відповідні платежі з працюючих, не вистачає (і ще більше не вистачатиме у майбутньому) для тих, хто має право на отримання пенсії.
“Дисбаланси вже величезні. Щороку йдеться про сотні мільярдів гривень бюджетних дотацій до Пенсійного фонду. І тенденція лише наростатиме. При тому що бюджетні витрати на пенсії – нетипові витрати держскарбниці. Це мало хто розуміє. Пенсії мають забезпечуватися якимись іншими джерелами. Світ не вигадав нічого кращого за накопичувальне пенсійне забезпечення. Воно може бути або добровільним, або обов’язковим. Як свідчить життя, у більшості країн світу люди не готові добровільно самостійно відкладати на пенсію. З різних причин: хтось сподівається на державу, хтось не може себе змусити. У результаті люди виходять на пенсію і залишаються віч-на-віч з бідністю. І крім держави, виходить, розраховуват и нема на кого”, – зазначає експерт.
Отже вихід – обов’язкове пенсійне накопичення, вважає він. Примушувати людей відкладати на пенсію.
“Саме ці ідеї просуває відповідний закон. Ті, хто його критикує (і, можливо, там є за що), не пропонують нічого іншого. А коли йдуть розмови про те, що треба почекати (під різними приводами це робили і до широкомасштабного російського вторгнення, в тому числі наполягаючи, щоб у нас спершу зменшилася інфляція, нормально запрацювало верховенство права і так далі), знову ж таки, не дають відповіді питання – що робити зараз? Адже ситуація у нас погіршується з кожним днем, – наголошує Тарас Козак. – І питання запровадження обов’язкового пенсійного накопичення – фактично питання виживання держави”.
Найкращим виходом було б – запровадити персональні накопичувальні рахунки в банках, відрахування на які виробляють роботодавець та працівник разомКандидат економічних наук, адвокат, власник медіа-групи “Коментарі” Віктор Гольдський вважає, що ідея з накопичувальною пенсійною системою є цілком правильною, оскільки згідно зі статистикою, на одного пенсіонера в Україні припадає один працюючий. Середня заробітна плата дорівнює приблизно 15 тис. грн., з яких до Пенсійного фонду нараховується 2700 грн. Якщо з цієї суми відняти адміністративні витрати, то фактична пенсія на одну особу становитиме менше за офіційно встановлений прожитковий мінімум. Таким чином, ні люди, ні держава не мають іншого шляху, крім впровадження накопичувальної системи пенсійного забезпечення. А ось яким воно має бути – це питання без відповіді.
“У запропонованому владою варіанті є купа ризиків, які переважають переваги накопичувальної системи. Наприклад, за роки свого існування гривня знецінилася більше ніж у 20 разів. Отже, як буде захищено пенсійні накопичення від знецінення? Як накопичення буде захищено від інфляції? На даний момент жоден із фінансових інструментів в Україні не забезпечує прибутковість на рівні вище, ніж офіційна інфляція. По-друге, законопроектом передбачено, що ставка ЄСВ не зросте, а накопичувальна система буде створена за рахунок перерозподілу єдиного соціального внеску. Крім того, держава додатково фінансуватиме накопичувальну систему на паритетних засадах із платниками. І що ми отримуємо? Правильно – зростання дефіциту Пенсійного фонду через зменшення відрахувань із ЄСВ до солідарної системи пенсійного забезпечення та додаткове навантаження на державний бюджет”, – зазначив експерт.
Віктор Гольдський додає, що є третій момент – управління пенсійними накопиченнями буде віддано компаніям з управління активами. Такі компанії одержують відсоток за управління грошима незалежно від того, що вони показали дохід від інвестицій чи втрати. Оскільки збереження пенсійних накопичень гарантується державою, високі ризики додаткового навантаження на бюджет у разі неефективного управління пенсійними активами.
“Тому можна зробити по-іншому, а саме – запровадити персональні накопичувальні рахунки у банках, відрахування на які виробляють роботодавець та працівник разом. При цьому людина може самостійно обирати або передавати ці кошти в управління певній компанії з управління активами або просто залишати у банку на пенсійному депозиті. Мінімальний відсоток за таким депозитом встановлюється державою, а далі банки вже конкурують між собою за залучення нових клієнтів на приклад відкриття зарплатних проектів”, – зазначив Віктор Гольдський.
Українці не готові ризикувати і так нечисленними коштами, відкладаючи їх на гіпотетичні пенсійні рахункиАдвокат, кандидат юридичних наук, громадський діяч Сергій Войченко вважає, що українці не готові переходити на накопичувальну систему. З низки причин.
“Це й недовіра до держави, державних фінансових інституцій, і – побоювання знецінюючи коштів. Ті кошти, які ви поклали на свій рахунок, наприклад, у 2005 році, точно не співвідносні з аналогічною сумою зараз. Яким буде механізм захисту коштів, що накопичуються? Питання залишається відкритим”, – вважає експерт.
До того ж, продовжує він, законодавство у нас дуже часто змінюється. А зараз, у стані війни, взагалі незрозуміло, що може статися з пенсійними накопиченнями.
“Ініціатива зниження тиску на роботодавця щодо сплати ЄСВ – чудова, це могло б дати поштовх для створення нових робочих місць. Але це все умовно. А на рахунки доведеться класти реальні гроші. Тож поки що ініціатива навряд чи на часі, – ділиться думкою Сергій Войченко. – Будь-які законодавчі ініціативи, які допоможуть економіці розвиватись, це лише позитив. Але українці не готові ризикувати і так нечисленними коштами, відкладаючи їх на гіпотетичні пенсійні рахунки. У існуючих українських реаліях накопичувальна система не забезпечуватиме належного рівня пенсійного забезпечення”.
Читайте також на порталі “Коментарі” – чому під час війни олігархи продовжують заробляти на махінаціях: хто відповідатиме.
