У новому інтерв’ю для Духовного Фронту України священник із Волині Олександр Колб поділився своїми думками про канонічний статус УПЦ (МП) та шляхи її єднання з Православною Церквою України (ПЦУ).
Отець Олександр наголошує на довірі рішенням Вселенського патріарха. Він також закликає до єднання Церков через співслужіння з Екзархом Вселенського патріарха єпископом Команським Михаїлом.
Крім цього, душпастир пояснює чому треба уникати радикальних термінів на кшталт “перехід”, а говорити про “єднання” церков, як рівноправних сторін.
У вересні отець Олександр співслужив екзарху Вселенського патріарха єпископу Михаїлу в Андріївській церкві, за що отримав заборону в служінні від УПЦ (МП).
Як ви зараз розцінюєте канонічне становище УПЦ (в єдності з МП)? Чи справедливо називати її церквою, яка зараз не розірвала зв’язки з російською церквою. І загалом, як ви зараз охарактеризуєте її канонічне становище.
Я не буду говорити від імені всієї церкви, а від себе особисто. Тільки з особистого бачення.
В попередніх інтерв’ю я казав, що служіння з екзархом 24 вересня, для мене стало тестом на те: чи від’єдналась УПЦ повністю від РПЦ, або чи хоча би має намір від’єднатися? Чи ні. Так от, цей тест показав, що ні не від’єдналась і навіть не бере курс на повне від’єднання. Це стало зрозумілим вже на другий день, коли мене викликали на суд Волинської Єпархіальної ради на чолі з митрополитом Нафанаїлом, а 29 вересня я отримав Указ про заборону в священнослужінні без права Причастя.
Зрозуміло. Ви у своїх зверненнях, в публікаціях, інтерв’ю говорили про те, що довіряєте рішенням Вселенського патріархату. Розкажіть детальніше, що це означає – саме ця довіра до рішень Вселенського патріархату.
Все почалось з постанов Синоду Вселенської патріархії, що відбувся 9-11 жовтня 2018 року. Длля мене ці постанови стали основою, і відкрили мені розуміння про справжній стан Православної Церкви в Україні
Якщо потрібно нагадати які там пункти піднімались, то будь ласка я готовий нагадати.
Це тоді коли визнали недійсною анафему на митрополита Філарета?
Так, це один із пунктів. А їх було всього п’ять. Першим пунктом було: Підтвердити вже прийняте рішення про те, що Вселенській патріарх приступає до надання автокефалії Православній Церкві в Україні. Друге – це відновити екзархат. Третє – це те, що ви кажете, розглянути прохання про апеляцію митрополитів Філарета і Макарія. Четвертий – дуже важливий пункт, – скасувати зобов’язання синодального листа 1686 року про надання права Московському Патріарху висвячувати Київського Митрополита. А оскільки умови цього синодального листа не були виконані, то цей лист був скасований.
На п’ятий пункт, мало хто взагалі звертає увагу. А для мене він став далекоглядним. Там було сказано: “Звернутися до всіх залучених сторін із закликом утримуватися від захоплення церков, монастирів та іншого майна, а також від будь-яких інших насильницьких дій та помсти, щоб перемагали мир і любов Христа”.
Тобто, ідучи на такий крок, у Вселенській патріархії знали, що будуть такі дії і з однієї сторони і з другої сторони. Я, до речі, роздрукував собі ці рішення і часто їх перечитував. Важливим для мене був і третій пункт, не тому що там подали на апеляцію митрополити Філарет і Макарій, а тим що всі Таїнства звершені в Київському патріархаті були визнані канонічними. Оце мені було самим приємним, самим правильним, самим добрим. Поясню чому. Наші єпископи не відчувають того, що відчувають рядові священники, які вимушені були кожен раз промовляти до людей: “Хто хрещений в Київському патріархаті не підходьте ні до сповіді, ні до причастя, і так дальше”. Це розділяло людей, це було неправильно і морально важко для приходських священиків. З того часу, коли в Україні був створений Київський патріархат і до 2018 року пройшло 26 років. За стільки років люди хрещені в Київському патріархаті вже мають своїх дітей. Все давно переплуталось і переплелось. І треба було цю схизму, цей розкол вилікувати, зупинити. Ось це і зробив Вселенський патріарх Варфоломій.
Ви уникаєте словосполучення “перехід до ПЦУ”, що ви не перейшли до ПЦУ, а пояснюєте це по-іншому. Як саме ви це пояснюєте і чому ви уникаєте саме слово “перехід”?
Є багато термінів які лякають і відштовхують людей. Для багатьох слово “перехід” звучить як зрада. Це така духовно-психологічна проблема. Цим словом людям нав’язується наступна ідеологія, що громада не просто покинула одну юрисдикцію і перейшла в другу, а неначе покинула Бога і пішла в якусь там політичну організацію. Тому я уникаю цього слова – “перехід”, і хочу щоб воно звучало правильно – “єднання”. Під час цього єднання, ми не втратили своєї ідентичності. Наша громада називається так, як називалася. Наразі ми продовжуємо звершувати богослужіння за старим стилем. На сьогоднішній день, ми звершуємо Богослужіння і українською і церковно-слов’янською мовами. Це особливо стосується хору. На мою думку повна українізація Богослужіння – це процес довготривалий. Якщо я, наприклад 34 роки в священному сані, то багато богослужбових текстів, в тому числі деякі Євангельські зачала, знаю на пам’ять і перевчитись буде не так просто і не так швидко. Звісно, Літургію священник звершує не на пам’ять, а по служебнику, а от хор співає нотні твори. Поясню в чому складність. Якщо, наприклад, український композитор відразу клав на музику текст українською, то воно звучить красиво і милозвучно. Слава Богу є багато українських церковних композиторів. Але, якщо музикальний твір створювався на основі церковно-слов’янської мови, то підставляти український текст замість церковно-слов’янського не получається. Тому багато піснеспівів хор продовжує виконувати церковно-слов’янською. В репертуарі нашого хору є багато творів закордонних і всесвітньо відомих композиторів. В цьому, я не вбачаю ніякої проблеми – це сприймається людьми.
Ми залишились такими якими ми є. Ми з’єдналися, як дві повноправні, повноцінні і давайте використаємо слово, канонічні, юрисдикції. Тому слово єднання тут найбільш підходить. І я би хотів, щоб таке єднання відбулося в повному масштабі, не окремої релігійної громади святої Марії Магдалини, а взагалі повної структури УПЦ і ПЦУ. Оце було б справжнє єднання. Не перехід, а єднання і це принесло б багато користі. Про це єднання говорив неодноразово сам Вселенський патріарх Варфоломій. Це його пропозиція, побажання і якщо хочте благословіння, а я йому повторюю ще раз – довіряю.
Скажіть, як можна не довіряти патріарху Варфоломію, який по-справжньому розібрався в проблемах українського православ’я і зробив все щоб ці проблеми були подолані. І як залишатись довіряти тій людині, тому патріарху, який благословляє війну і направляє сюди до нас своїх капеланів, мотивує воїнів-загарбників йти і вбивати українців. Тут навіть порівнювати не можна, тому однозначно, я і мої парафіяни довіряємо рішенням і благословінням Вселенського патріарха Варфоломія.
Зрозуміло. Давайте поговоримо про роль Вселенського Патріарха в цій ситуації, у вирішенні цієї схизми, цього розколу між церквами. Як ви вважаєте в цій ситуації мають діяти священники чи єпископи, які ще не довіряють рішенням Вселенського Патріарха? Як ви бачите цей шлях єдності?
Почати з найменшого, хоча б не використовувати оте слово “перехід” яке відштовхує людей. Є ще багато інших термінів які перешкоджають цьому єднанню. Термін “заборона” лякає священнослужителів УПЦ. Багато з них поступили так, як я, але слово “заборона” у священнослужінні дуже лякає. І віднестися аби як до слова заборона теж неправильно, і прийняти ту заборону таку нікчемну – теж неправильно.
Хочу вірити, що є єпископи УПЦ які готові до цього єднання. Можливо вони чекають масового руху від священників, таких як я. В одному з інтерв’ю я казав, що якби ми підписанти (ті, які підписувались під зверненням отця Андрія Пінчука до Пентархії про суд над патріархом Кірілом (Гундяєвим)), всі разом поїхали до Екзарха і послужили, то це стало б поштовхом знизу. Можна було б сподіватись, що можливо б і єпископи почали відновлення євхаристичного спілкування. А так… Дивимося на одного. Наші священники кажуть: “Якби це відновлення євхаристичного спілкування зробили єпископи, якби на це благословив блаженніший митрополит Онуфрій, от все відбулося б з радістю!” Насправді. Але є слово “якби” і це залишається тільки мрією. От тому одні дивляться на інших. Священники на єпископів, а єпископи, в певній мірі на священників.
Настав час діяти, а не писати звернення. Наші звернення були неодноразові. І до Священного Синоду 10 незручних питань, і відкритий лист до Блаженнішого Митрополита Онуфрія про скликання Собору. Але ж то тільки письмові чи усні звернення. Потрібні конкретні дії.
Тобто, ви бачите вирішення цієї ситуації загалом через співслужіння із Вселенським патріархатом, зокрема з Екзархом в Україні.
Я бачу це як один маленький пункт, маленький крок, який потягне за собою інші кроки.
Проаналізуймо наступне: всі знають і ніхто не заперечить, що Українська Православна Церква перебуває в євхаристійному спілкуванні з російською православною церквою, я вже не кажу про канонічне підпорядкування. І це має сприйматись як правильне канонічне явище. А якщо УПЦ хоче відновити євхаристичне спілкування з Вселенським Патріархом то це розкол! От хто мені пояснить де тут розум, де тут суть, де істина?
З тим, хто благословляє війну, посилає своїх капеланів, освячує зброю, мотивує загарбників виправдовуючи їх Святим Писанням, то з тим (з РПЦ) потрібно бути в євхаристійному спілкуванні. А з тим, хто справді хоче для українського православ’я порозуміння (з Вселенським Патріархатом), з тим – не можна відновлювати євхаристичні спілкування!
Отже необхідне відновити євхаристичне спілкування з Константинопольською Церквою і з тими помісними Церквами з якими воно було розірване. З Олександрійською, Кіпрською, Елладською. Це допоможе рухатися далі в правильному напрямку, а поки цього відновлення немає, то про якісь більші кроки говорити складно.
Бо виходить, що священники, які отримують заборони за співслужіння з Вселенським Патріархатом… цим самим УПЦ свідчить, що вона продовжує дотримуватись рішень Московського Синоду і продовжує діяти в проросійському руслі. Навіть під час повномасштабної війни. От і всі ці заяви в Феофанії, що вони від’єднались і так далі, є не зовсім істинними і щирими, тому що на папері і на словах від’єднались, а на ділі – чітко виконують те, що продиктовано в Кремлі.
Саме так! Це те, що я от хотів сказати. Ми можемо з вами проаналізувати ще одну подію. Всі ми добре знаємо архімандрита Кирила (Говоруна). Авторитетна особа, нештатний клірик РПЦ. Він теж у своїх інтерв’ю розповідав, що будучи приміром в Америці, він багато раз співслужив з кліриками Вселенського Патріархату. Навіть з благословіння московського патріарха! Ніхто його за це в “заборону” не посилав. Він приїжджав в Київ і співслужив з Екзархом Вселенського Патріарха, теж ніхто на це увагу не звертав. Хоч РПЦ офіційно ж розірвала стосунки з Вселенським патріархатом ще у 2018 році. Для Кирила Говоруна робилися такі винятки. Так от, після того, як ми з отцем Гавриїлом з Криму послужили з Екзархом, то в понеділок, якщо не помиляюся, для архімандрита Кирила Говоруна вже прийшла заборона від патріарха Кирила Гундяєва. Тобто раніше його ніхто не помічав, а тут два священника з УПЦ послужили з Екзархом і патріарх Кіріл дає приклад, як УПЦ має поступити зі своїми кліриками. Він посилає в заборону Кирила Говоруна, і тим самим каже: – подивіться, якою фігурою я пожертвував. Якщо брати за аналогію шахматну дошку, то він жертвує там офіцером чи ще більшою фігурою, а у вас два пішака. Ви що не можете з ними справитись? Після цього, наш місцевий митрополит Нафанаїл виконав розпорядження РПЦ і дав мені “заборону”. Тобто все було чітко продиктовано, як Ви кажете, з Кремля.
Для Московського патріархату співслужіння з екзархом в Україні кліриків УПЦ є страшнішим чим співслужіння навіть священників РПЦ з Вселенським патріархатом чи священників РПЦ з ПЦУ, тому що архімандрит Кирило Говорун служив навіть в Софії зокрема із священниками ПЦУ. Вони вони розуміють, що такий шлях співслужіння священників УПЦ з екзархом він відкриває їм сходинку для єднання ПЦУ. І це людям буде простіше сприйняти. Тому в Москві цього єднання бояться і через те вони так радикально починають діяти.
Так. Я ще більше скажу як я зрозумів і як мені було сказано, патріарх Варфоломій не буде надавати для УПЦ якогось окремого статусу ставропігії, чи якогось особливого екзархату. Вважається, що надання для УПЦ окремого статусу від Вселенського патріарха створить такий собі перехідний місточок, щоб люди могли легше адаптуватися. Але потрібно розуміти, що люба ставропігія надана від Вселенського патріарха, чи якийсь особливий екзархат, буде передбачати в собі співслужіння і з УПЦ і з ПЦУ. А на це, прохачі ставропігії, не підуть. В результаті виникне третя православна гілка в Україні.
А от співслужіння з Екзархом, дійсно дуже лякає РПЦ, бо це сходинка до єднання.
Ну якщо не помиляюсь, то в статуті ПЦУ в найперший редакції була згадка про то що священники, чи ієрархи мають звертатися до Вселенського патріархату, якщо є якісь питання які їх турбують, для з’ясування цих спірних питань. То коли різні священники звертаються до екзарха, то це теж є виконанням цього самого і пункту і виконання тих рішень, що в Томосі були прописані.
Я теж читав у Томосі, що коли будуть виникати якісь труднощі в управлінні, в духовних питаннях, то ПЦУ звертається до патріарха і він надає свою конструктивну допомогу, не просто втручання, а допомагає вирішити ті чи інші важливі питання.
А для чого тоді екзарх в Україні, як представник вселенського патріарха? Мені здається для того, щоб до нього звертались. Наведемо такий простий приклад, чи паралель. Кожна держава має в іншій країні своє посольство. Для чого воно там потрібне? Для того, щоб люди, які поїхали в іншу країну завжди могли знайти підтримку і допомогу. Щось подібне і в духовному плані – екзарх, це як посол Вселенського патріарха в Україні і ми до нього теж звертаємося. Достатньо послужити з ним, послухати його, поспілкуватися з ним і багато чого стане зрозумілим.
Підсумовуючи на нашу розмову, то можна сказати що всі священники, чи архієреї повинні звертатись до екзарха і найперше навіть не звертатися, а намагатись співслужити з ним за Божественною Літургією і саме єднання навколо Євхаристії, навколо Христа є тою сходинкою до об’єднання всього православ’я в Україні.
Єднання навколо євхаристичної чаші дасть єднання всього православія в Україні. Чітко, правильно, гарно сформульовано. Дуже правильно.
І це якраз найбільше боїться цього агресор, Московський патріархат і ті проросійські сили серед духовенства УПЦ, які ще залишаються на жаль всередині, і мають вплив і на Синод і на рішення на місцях і на за на загальну “температуру”.
Так.
Будемо надіятись, що воно з часом буде якось змінюватись, бо мені здається що УПЦ хоче пробігти між крапельками. І тим догодити, і проукраїнським силам. і проросійським, і бути такими центристами. Але під час війни це важко дуже зробити, тому зараз і йде мова про заборону. Одні кажуть що це заборона зв’язків з Московським патріархатом, а не заборона цієї церкви. Але ми побачимо, як воно там буде реалізовано. Звичайно, що навряд чи хтось заборонить молитися людям, чи священникам. Я не знаю як це буде імплементовано в життя, але цей закон вже обговорюють і кажуть, що вже достатньо голосів для заборони УПЦ МП. Тому можливо це рішення якось підштовхне до якихось радикальніших кроків. Тому що Феофанія теж була по суті відповіддю на ці заяви з боку влади і з боку людей, які вимагали від УПЦ якихось радикальніших заходів щодо роз’єднання зв’язків з Кремлем. Тому можливо, знаєте, якраз таки УПЦ діє так. Коли її вже добре притиснуть, тоді вона вже зарухається. Може і зараз, якщо її притиснуть добряче, тоді побачимо якийсь рух, чи якесь співслужіння. Але, якби хоч один єпископ з УПЦ приїхав в Андріївську церкву – це би був теж гарний і сильний крок. Тому що священиків забороняти це один рівень, священників багато. А от з єпископами це вже був би прецедент серйозніший. І можна сказати на весь світ би загриміло.
Знаю, що єпископ Михаїл Команський всі ці роки намагався зустрітися з архіреями УПЦ. Не говорячи про спільне Богослужіння, запрошував їх до простої неофіційної зустрічі. Але, шкода, на зустріч наші архієреї так і не пішли.
Навіть на просту зустріч не хотіли погодитись?
Так, навіть на просту зустріч.
Це серйозний рівень страху.
Саме так. Потрібно щоб проявилася справжня любов до Бога, до людей, до батьківщини, тоді ця любов допоможе подолати той неправильний страх.
Крок УПЦ на зустріч до євхаристичного спілкування із Вселенським Патріархатом може потягнути за собою заборону єпископату Української Православної Церкви від Московського патріарха. А я казав, що слово заборона, для багатьох дуже страшне. Тим більше для таких, як блаженніший митрополит Онуфрій і взагалі для всіх очільників Української Православної Церкви. Тому тут якраз варто знову таки вернутись до довіри Вселенському Патріарху.
Якщо тобі дали заборону і ця заборона нікчемна, так як моя, в усіх відношеннях, навіть неправильно сформульована, то цю заборону має право розглянути і скасувати Вселенський патріарх. Так само він зможе розглянути заборону яку дадуть з Москви для митрополита Онуфрія і всіх інших. Він їх може скасувати, маючи таке право.
Що ж тоді побажаємо всім священникам подолати страх і прийти на хоча б неформальну зустріч в Андріївську церкву, хоча б в якесь кафе біля Андріївської Церкви.
Хоча би з цього почати. До речі про таку неформальну зустріч. Наші підписанти, одного разу, заїзджали до екзарха. Тоді вперше виникла ідея спільного співслужіння всіх підписантів з екзархом.
Просте, спілкування з екзархом породило правильний намір. Ви, тільки що, дуже влучно сказали: “Побажаємо всім священникам подолати страх і прийти”.
Так що євхаристійне єднання починається з чашечки кави.
Можна і так сказати. Це теж своєрідне єднання. Люди спілкуються – це завжди плюс.
Це як було колись агапе? Чи як тоді називалось?
Так. Вечеря любові.
Перше було Євхаристія, а потім “вечеря любові”, так?
Ні навпаки. Спочатку була вечеря, спілкування, навіть чарочка вина, а потім, звершували переломлення хліба – Євхаристію, Причастя. Це багатьох дивує і до сьогоднішнього дня, що Причастя відбувалося після вечері. Пізніше, через певні причини, відділили Євхаристію від агап.
Цей досвід якраз дуже влучно підходить до сьогоднішніх часів. Щоби всі юрисдикції прийшли спочатку на вечерю любові.
Гарно сказано. Так, а потім буде Євхаристія.
Може розтягнути ту вечерю любові там на кілька днів, чи тижнів… але щоби у фіналі вже все-таки була Євхаристія.
От ви мудрі слова сказали. Дякую. Бачите в нашій розмові з вами, виникають правильні побажання і хороші ідеї. Правильне спілкування несе в собі позитив.
Щось народжується. Якісь зерна.
Так.
Ми досить таки ґрунтовно поспілкувались. Дякую за розмову!
Дякую будьте здорові, до побачення!
Розмовляв священник ПЦУ Іван Петрущак.
