Відбувається чергове військове загострення між Азербайджаном та Вірменією. Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян вже зателефонував із проханням про допомогу російському диктатору Путіну та президенту Франції – Макрону. Чому загострення відбувається саме зараз? До чого все може призвести? Чи стосується це російсько-українського протистояння? Портал “Коментарі” із цими питаннями звернувся до експертів.
Ще один фронт росія точно не потягне Генерал армії України, екс-глава Зовнішньої розвідки України Микола Маломуж звертає увагу на те, що Азербайджан має явну підтримку з боку Туреччини. І вибрав зручний момент для наступальних дій, розуміючи, що зараз Вірменія не може активно протистояти у Нагірному Карабаху. А росія не здатна їй у цьому допомогти.
“Як пояснюють самі азербайджанці, вони займаються відновленням територіальної цілісності, – зазначає генерал. – Якийсь час Азербайджан намагався вирішити проблеми дипломатичним шляхом, різним тиском, оперативним шляхом, погрожуючи Вірменії, що, якщо не вирішать усе за столом переговорів, вирішуватимуть силою. Саме цей варіант і був обраний у стратегічно вигідній для Азербайджану ситуації. По-перше, він наростив свої ресурси, особливо у ракурсі високотехнологічного озброєння та техніки. По-друге, у геополітичному плані є потужна підтримка з боку Туреччини. По-третє, сталося ослаблення позицій Вірменії та росії”.
Остання, продовжує Микола Маломуж, зараз намагається загравати з Туреччиною та Азербайджаном, а тому не втручається у те, як вони вирішують “карабахське питання”. З іншого боку – найважливішим чинником є війна з Україною, куди кинула росія всі ресурси. І вона не готова вступити в протистояння з Азербайджаном, що автоматично обернеться протистоянням із Туреччиною.
“Це ще один фронт, який росія точно не потягне. Тим більше, що саме Туреччина зараз опинилася серед тих, хто допомагає їй ухилятися від санкцій, вирішувати ті чи інші енергетичні, логістичні моменти, – наголошує екс-глава Зовнішньої розвідки України. — Вірменія намагається звертатися до росії як до гаранта попередніх угод щодо Нагірного Карабаху. Але та не реагує. У неї зараз інші проблеми – країна-агресор не просто застрягла в Україні, а й зазнає поразки. І в таких умовах відкривати другий фронт, навіть не військовий, а дипломатичний, з Туреччиною та Азербайджаном росії не може. Вони це розуміють та максимально використовують ситуацію з вигодою для себе”.
Путін першим розпочав війну проти НАТО – і програв, і ситуація у Нагірному Карабаху робить цей факт видимим для всіх Експерт Інституту постінформаційного суспільства, медіаексперт, заступник міністра інформполітики (2017-2019 рр.) Дмитро Золотухін пояснює:
“З півночі 13 вересня російські телеграм-канали, пов’язані з Головним розвідуправлінням Міноборони росії, масштабно переорієнтувалися з контекстів, пов’язаних з агресією російської армії проти України – на питання конфлікту в Нагірному Карабаху. 102 російська військова база в вірменському Гюмрі була піднята по тривозі. А дзвінки вірменського прем’єра Нікола Пашиняна володимиру Путіну тільки розпалили інформаційний контекст навколо подій на кордоні між Вірменією та Азербайджаном”.
Очевидно, продовжує експерт, президент Туреччини – Реджеп Тайіп Ердоган, який підтримує свого азербайджанського колегу в питаннях відновлення територіальної цілісності Азербайджану, ухвалив рішення скористатися слабкістю путіну, який щойно зазнав нищівної поразки від української армії, і поставити його в патову ситуацію.
“Адже збройні сили росії не можуть навіть один інформаційний фронт утримати, не кажучи вже про відкриття другого в Нагірному Карабаху, – пояснює Дмитро Золотухін. – І, проте, деякі представники оточення путіна вже почали робити спроби використати ситуацію на вірмено-азербайджанському кордоні на свою користь. Звучать навіть пропозиції використовувати військову силу для “примусу до миру”, що виходять з так званої “партії війни”, до якої входять Сергій Кирієнко, Сергій Шойгу та Рамзан Кадиров. До речі, Кадиров нещодавно показав відео, на якому було знято черговий парад росгвардійців (кадировців) у Грозному, яких він очолює”.
На думку експерта, путін загнаний у глухий кут. Прохання Пашиняна надати підтримку силами ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку, куди зараз входять Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, росія, Таджикистан) або обрушать його надії на утримання будь-якої української території, у разі його згоди, або покажуть його неспроможність як лідера ОДКБ, що створювалася як альтернатива НАТО.
“Путін першим розпочав війну проти НАТО – і програв. Ситуація у Нагірному Карабаху робить цей факт видимим для всіх, а не лише для українців”, – констатує Дмитро Золотухін.
Відбувається здача вірменських позицій з боку росії Співголова Громадської ініціативи “Права Справа”, історик, юрист Дмитро Снєгірьов вважає, що на загострення в Нагірному Карабаху саме зараз вплинула низка факторів.
“По-перше, військові успіхи ЗСУ. Це дає Азербайджану певне вікно оперативних можливостей насамперед у військовому плані. Йдеться про відволікання на війну проти України відповідного контингенту збройних сил росії, задіяного як т.зв. “миротворців” біля невизнаної республіки Арцах (приблизно відповідає території сучасного Нагірного Карабаху). По-друге, загострення відбулося на момент фактичної передачі одного зі стратегічних населених пунктів на території Карабаху – міста Лачин. Він контролював т.зв. “Лачинський коридор” – трасу, що сполучає території Вірменії з невизнаним Карабахом. Відповідно азербайджанський контроль над цією територією фактично відрізає вірменський анклав від території Вірменії. Немає можливості перекидання особового складу, техніки тощо”, – пояснює Дмитро Снєгірьов.
На його думку, відбувається здавання вірменських позицій з боку росії. Експерт не виключає, що такі дії Азербайджану і Туреччини, що стоїть за його спиною, пов’язані з можливими домовленостями про постачання газу та нафти з боку Азербайджану до країн ЄС.
“За останні три місяці вони значно зросли. Очевидно, є певні домовленості про невтручання збройних сил росії, яка виступала гарантом існування невизнаної Карабахської республіки – за диверсифікацію поставок енергоносіїв. Зокрема, щоб вони йшли з Азербайджану в ЄС через Туреччину, яка виступає в цьому ракурсі практично сателітом росії. Тобто росія перетворила Туреччину на своєрідний газовий хаб. Невипадково зміна риторики турецького лідера Ердогана у тому, що газові проблеми Європи – вина самих європейців, які запровадили санкції проти росії. Прозвучали також його відверто провокаційні заяви на адресу США, які нібито постачають в Україну не зброю, а металобрухт, що вони зацікавлені у затягуванні війни на території очей. На мій погляд, такі заяви Ердогана (в унісон із путіним) та такі дії азербайджанського лідера Алієва (явно не без домовленостей із путіним) пов’язані саме з їхньою грою на ринку енергоносіїв. грою на користь Росії. Прокачування або через Росію, або через Туреччину, що дасть Кремлю чергові бонуси. І він, безумовно, намагатиметься використати все це для подальшого енергетичного шантажу Європи”, – прогнозує Дмитро Снєгірьов.
Він також акцентує, що не випадково загострення ситуації в Карабаху сталося невдовзі після ультимативних заяв кремлівського рупора Пєскова про те, що прокачування газу до Європи через той самий “Північний потік-1” можливе лише за умови зняття санкцій із росії.
“Немаловажно й те, що виведення російського контингенту з Лачина сталося невдовзі після візиту до Вірменії представників США, включаючи директора ЦРУ. Це було сприйнято Кремлем як черговий крен Вірменії у бік країн Заходу, – припускає експерт. – А ось те, що вірменський прем’єр Пашинян звернувся з проханням про допомогу до ОДКБ та особисто путіну – сильний крок. Якщо не буде реакції з боку ОДКБ, це фактично стане свідченням розвалу цього військово-політичного блоку”.
Читайте також на порталі “Коментарі” — Росія дедалі виразніше поводиться, як країна-терорист – чому Захід тягне із жорсткою відповіддю Кремлю.
