По суті йдеться про замороження як боргу, так і відсоткових виплат за євробондами на два роки (щоправда, обумовлені відсотки інвесторам нараховуватимуться). Це може зекономити на даному періоді близько $5 млрд, що співмірно з обсягам коштів, яких щомісяця бракує в держбюджеті під час війни. Що ж до ВВП-варрантів, виплати за якими прив´язані до темпів зростання економіки, то головне побажання уряду – мати право викупити їх за номіналом з 2024 по 2027 рр. Очікується, що в післявоєнний час ВВП України буде швидко зростати з низької бази, а виплати за варрантами (які стають досить значними за приросту річного ВВП на 4% і більше) могли б суттєво обтяжити процес розвитку економіки, пише “ДС”.
Для ринків пропозиції українського уряду (на які кредитори мають дати відповідь до 15 серпня) не стали шоком: усі розуміють ситуацію України. Наші єврооблігації як торгувалися, так і торгуються кратно нижче від номіналу. Це означає, що частковий дефолт (а саме так в міжнародній практиці трактують відтермінування виплат країною-боржником навіть за домовленості з кредиторами) не сильно позначиться на Україні. Значно важливіший об´єктивний розвиток подій: війна триватиме — ніхто не дасть комерційних позик, настане стійкий мир — інвестори почнуть повертатися в Україну, яка навряд чи запам´ятається саме як недобросовісний боржник, бо її платоспроможність підірвала неспровокована агресія з боку Росії.
Чи можна було уряду попросити кращих умов у держателів українських паперів і, можливо, навіть списати частину боргу – питання дискусійне. Одні експерти вказують на фактор репутації і тому сподівалися, що не буде навіть м´якої реструктуризації, інші вважають пропозиції уряду адекватними ситуації, а дехто наполягав би на списанні половини боргу і значно кращих умов його обслуговування. Який варівант найбільш слушний і чому можна навчитися зі світової практики, читайте в статті Олексія Шевніна “Гра у дефолт. Чому Україна не хоче списати всі борги”.
